Оаза в льодах - Василь Павлович Бережний

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Оформлення О. Захарова

Оце недавно приїхав я у відпустку з далекої Антарктиди — я там, бачте, працюю радистом. Усі розпитують мене про цей загадковий закуток нашої земної кулі. А особливо школярі — Дмитрикові товариші. Ви, може, не знаєте Дмитрика? Це мій менший братик, ходить у шостий, мріє стати полярником і працювати зі мною в Антарктиді. Так ото вони всі як поприходять — і до мене:

— Розкажіть!..

— Розкажіть!..

Я їм і розказую — про китів, чубатих пінгвінів, морських слонів, про полюс лютих вітрів, які валять людину з ніг, про червоні та голубі озера в оазах, що загубилися посеред льодовиків. Про все вже їм розповів, а вони ще просять. Тоді я змалював їм пригоду, що сталася з підривником Панасом… Батько мій послухав-послухав, а тоді махнув рукою:

— Таке й вигадаєш! Ти й змалку був мастак вигадувати…

Батька мого важко переконати. Але ви, звичайно, розумієте, що тут ніякої вигадки немає, бо як би я вигадав, коли б цього не було? Я ж радист, мені всі розмови в ефірі чути, і коли ото передали про вибух у Священній печері, від якого прийшла загибель на Омоно… Але це вже я забігаю наперед, а так не годиться. Все мусить мати свій порядок — говорив колись, здається, Тартарен із Тараскона. А може, це й не він сказав, а хто-небудь із мудрих халдеїв чи індійців. Одне слово, хтось це сказав, і я цілком його підтримую. Отож послухайте, як це було…

Минуло вже більше тижня, як загін сейсмічної розвідки, що складалася з трьох чоловік, вирушив у глиб Антарктиди. Великий всюдихід, пробиваючись крізь люту сніговицю, скидався на корабель. Вітер гуде та завиває, а він пливе собі по снігових хвилях. Крізь замерзлі віконечка жовтіє світло, і як не налітає, як не плюється снігом оскаженіла пурга, а погасити його не може. Всюдихід, ревучи потужним дизелем, тягне за собою причеп — грубо збиті дерев’яні сани з бочками пального. Від проміжної бази група від’їхала майже на триста кілометрів, а ще лишилося обстежити величезний район.

Водій-механік, широкоплечий чоловік у замасленому кожусі і кудлатій шапці, наче приріс до свого місця, він не знімав рук із важелів. Тут того й дивись, що зіб’єшся з курсу або полетиш у тріщину… Гудіння мотора, бубоніння підривника і сейсмолога, завивання бурі — все це заколисувало механіка, хилило на сон. Коли повіки самі собою злипалися, він струшував головою, діставав цигарку й закурював. «От уже погодка, — думав. — Ну, й працює холодильник світу!»

Сейсмолог і підривник Панас всю дорогу сперечалися. Що б не сказав учений, Панас одразу ж заперечував.

Якось розмова зайшла про методи сейсмічної розвідки.

Після докладного пояснення сейсмолог втомлено запитав:

— Тепер, сподіваюсь, дійшло?

Чухаючи потилицю, Панас відповів:

— Я знаю, що струс льоду прилади запишуть, але щоб ото, як ви кажете, визначити по цьому рельєф місцевості — цього бути не може.

Сейсмолог нервово витер хусточкою чоло, торкнувся Панасового плеча:

— Зрозумій же ти, ведмедю, що в різних середовищах звукові і сейсмічні хвилі рухаються з різною швидкістю. На цьому й ґрунтується наш метод вивчення рельєфу. Хвилі пройдуть крізь лід, відіб’ються від поверхні материка, прилади запишуть їхній шлях, і коли ми зробимо багато вибухів та ще й у різних місцях — можна буде скласти карту місцевості…

— Отієї, що прихована під льодом? — перебиває Панас.

— Так.

— Але ж лід тут, як ви кажете, до двох кілометрів товщиною.

— Для того нас і відрядили, щоб промацати місцевість крізь лід.

Панас мовчить, ніби зважує щось, а потім хитає головою:

— Промацати? Неможливо. Неймовірно…

Спочатку це сердило сейсмолога, а потім він звик до того, що Панас завжди все заперечує, і махнув рукою. Головне, що підривник він хороший, а все останнє — дрібниця.

Діставшись до певного місця, зазначеного на карті, вони зупинялися. Механік оглядав та заправляв двигуна, вчений встановлював потрібні прилади, а Панас вішав на одне плече брезентову сумку з вибухівкою, на друге — акумулятор і контактор з проводкою і, відійшовши якомога далі від машини, але так, щоб її все-таки було видно, брався за роботу. Він розгрібав сніг, закладав заряд, відбігав на безпечну відстань і вмикав контактор. Вибух глушило вітром. Але чутливий сейсмограф вловлював і записував струс льоду.

І раптом після однієї з таких вилазок Панас не повернувся.

За кілька тижнів екіпаж так звик до одноманітності своєї роботи, що спочатку ні сейсмолог, ні механік не звернули на це уваги.

— От ви кажете, Панасе, що не зможемо промацати поверхню крізь лід, — заговорив учений, не відриваючись від стрічки, покресленої зиґзаґами, — а ось оця крива ясно показує,