Житія Святих - Квітень - Данило Туптало

звелів усьому клирові своєму, щоб Йосифа преподобного за духовного отця собі мали, відкриваючи йому совість свою і сповідаючись із прогрішень своїх. Був же преподобний ясновидцем, провидячи затаєні гріхи, проте не викривав грішника, а словами переконливими доти наказував, поки не розчулювався той, хто сповідався, і не визнавав затаєного беззаконня, — сильний був у богонатхненних словах, легко міг навертати грішних на покаяння. Досить же років перепровадивши і глибокої старости дійшовши, знеміг тілом від великих трудів, у них же був з юности, то постницьки подвизаючись, то гоніння, пута і в'язницю заради правди терплячи, то церковне тримаючи урядування, піснями ж прикрашаючи празники та пам'ять святих і про спасення душ людських багато піклуючись. І коли був близький до відходу, впав у хворобу, якраз закінчилися дні святої Чотиридесятниці, і мав у видінні сонному сповіщення від Бога про своє швидке переставлення. У святу Велику п'ятницю вільних Христових страстей, списавши всі довірені йому церковні речі й діла, послав до святішого патріярха Фотія і готувався до відходу, молився до Бога, говорячи: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що в тіні крила свого зберіг мене у всі дні життя мого. І нині до кінця збережи дух мій і подай мені без шкоди князя пітьми і повітряних страховиськ уникнути, щоб ніколи не потішився через мене ворог мій невіглаством моїм і гріхами, що в житті моїм були. Збережи ж стадо моє, о Отче Слово, Твоє ж усе, правицею Твоєю створене, захисти до кінця віку. Будь помічником синам Церкви Твоєї любої. Дай невісті Твоїй (святій Церкві) мир вічний і тишу безбурну. Царське свячення своїми просвічуй дарами, гордого веліяра упокор під ноги тим, хто захищає православну віру. Єресі всі душешкідливі від Церкви віджени, душі ж моїй дай мирно і покірно розлучитися з цим тілом. Хоч я і не є з числа святих угодників Твоїх, у яких живе Дух Святий, знаю, що грішний перед Тобою, проте Ти, безмірна доброто, не дивися на гріхи мої, але достойним мене зроби час/тки синів Твоїх". Так Йосиф преподобний помолився і причастився Божественних Таїнств, і всім, що при ньому були, благословення давши, підніс до неба руки свої, світлим і радісним лицем передав Богові святу свою душу. І зразу зійшлося звідусюди багато ченців, і мирян, з них же багато плакало, називаючи його одні батьком, инші — вихователем, инші — благодійником, инші — утішителем, а инші — учителем, наставником і провідником спасення свого. І поховали його чесно відпроваджуванням до гробу славним, чесніше і славніше відпроваджували святу душу його в небесні двори безсмертні духи, що удостоївся очима бачити один друг його любий, який за немалу відстань від місця був, муж праведний і богоугодний. У той-бо час, коли Богом люблена та душа, від тіла розлучившись, до неба йшла, чув муж той голос зверху, що до нього промовляв: "Вийди з хатини і поглянь на дивні таїнства Божі". Він же вийшов і вгору подивився: бачив коло небесне, що розділилося надвоє, і виходили святі лики звідти: ішов спершу лик апостольський, тоді мученицький, тоді проро чий, після того святительський. Таке чудесне бачивши, муж той дивувався з жахом і не розумів, що має бути. І знову почув голос: "Дивись і збагни. Усе, що бачиш ти, зрозумілим тобі буде". І зразу бачив чотирьох юнаків, від инших світліших, посеред них ішла діва, невимовної чесноти і слави — була ж то пречиста і преблагословенна Діва Марія, Мати Христа, Бога нашого. Вона, ідучи, веліла полкам святих мужів прийняти святу душу ту, яка їхні діяння і пам'ять піснями оспівала і життям наслідувала. І видно було всіх, що з невимовною радістю зустрічали, поспішали з любов'ю прийняти якусь особу чесну, що в небо зводилася. Бачивши таке, той муж думав собі, кажучи: "Хто цей, кого такої чести удостоюють полки небесних мешканців?" І чув голос ангелів, які душу святу возводили й велегласно говорили: "Це Йосиф Піснеписець, усієї Церкви окраса, він Духа Святого благодаті сподоблений, апостолів і мучеників життя наслідував і діла їхні писанню передав, тому ж нині від тих же святих почесть і похвалу приймає. Так душу преподобного Йосифа Піснеписця в небесне з торжеством ввели. Бачивши те, муж безмірної радости сповнився від преславного такого видіння, проте й жалости великої, що не сподобився більше бачити славу, як благословенна та душа всередину вишніх увійшла і перед пресвітлішим Богом, у Тройці єдиним Світлом, стала й поклонилася. Ще ж і друге про таке Йосифа преподобного в небо провадження було сповіщення. У Царгороді була церква святого мученика Теодора, якого прозивали Фанеротом, тобто об'явителем, бо речі, украдені, затаєні чи тих, що загинули, виявляв тим, хто приходив до нього з молитвою. Від чоловіка ж одного утік раб вельми потрібний, через його втечу журився чоловік той, прийшов у церкву святого Теодора Фанерота і, молитовне сповнюючи, просив мученика Христового, щоб показав йому раба його. Перебував же три дні і три ночі при церкві і, нічого не довідавшись, образився і відійти хотів. Був же час утрені, і слово душекорисне в церкві читали. Чоловік же той під час читання трохи задрімав, побачив святого Теодора, який явився йому і казав: "Чого сумуєш, чоловіче? Йосиф Гимнотворець від тіла відлучився, я був при ньому. Переставився ж він тієї ночі, душу його всі ми, що нас він канонами і піснями вшанував, провадили до неба і перед лице Боже поставили. І через те я затримався явитися тобі. Нині ж тут, слухаю прохання твоє: іди на те місце (ім'я місцеві назвав), там раба свого, якого шукаєш, знайдеш". Обидва ті сповіщення запевняють нас у тому, яку від Бога преподобний Иосиф за труди свої отримав славу і від святих Божих почесть і похвалу в небесних поселеннях, де ж і нині перед престолом Божим стоїть, співає ангельські пісні, славлячи і хвалячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога навіки. Амінь.

Цей преподобний Йосиф Піснеписець жив за царювання Никифора, і Михаїла Кирополата, і Лева Вірменина, і Михаїла Балби, і Теофіла, і Михаїла, сина його, який з матір'ю Теодорою царював. А кінець прийняв у царство Василія Македона, у рік буття світу 6391-й, втілення ж Бога Слова 883-й, четвертого квітня у світлий Воскресення Христового тиждень уночі із Середи світлої на Четвер світлий, була ж тоді літера пасхальна И вруціліто 1. Пасха Христова 31-го березня.

Знати й це годиться, що є два святі Иосифи Піснеписці: перший Йосиф — брат рідний