до себе піти?" Той же відповів: "І дуже хотів би, але не забажалося цареві нашому визволити мене з полону цього". Сказав князь: "Я тебе звільняю, іди, якщо хочеш". Захарія, бачивши таку несподівану варварського князя до себе милість, пізнав, що то сам Бог влаштував, вмолений за нього святими отцями, їм же колись благодіяв. І, прийнявши дерзновення, сказав до князя: "Якщо захочеш відпустити мене на свободу, то даруй мені і другого, що зі мною в путах був, полоненого, однойменного мені і з одного краю". Князь же сказав: "Візьми й того, і йдіть собі з миром". Так Захарія звільнений був, прийшов із другом своїм на той острів до преподобного отця Микити, віддаючи йому дяку за святі його молитви, за які визволив його Бог з полону варварського. Але й инше преславне святий той отець сподіяв чудо: трьох мужів, братів по крові, які морем плавали в одному човні, від хвиль, що несподівано вночі піднялися, і від конечного потоплення визволив своєю належною за них до Бога молитвою і на сушу вивів здорових. Так сам в путах, наче якийсь полонений, і в біді будучи, инших від пут і біди визволяв чудом. Перепровадив же преподобний у злостражданні тому темничному шість літ — аж до загибелі богопротивного царя Лева Вірменина, його ж власні воїни несподівано убили. Настав після нього Михаїл з Аморії, прозваний Травлій чи Валвос. І випускали Отців Святих з ув'язнення і вигнання на свободу, тоді і преподобний отець Микита, ігумен Мидикійського монастиря, відпущений вийшов, без крови мученик, нездоланний православ'я ісповідник, воїн Христовий непереможний. І не пішов у свій монастир, але безмовно хотів жити — оселився на якомусь усамітненому місці поблизу Візантії з північного боку. Там трохи часу після довгого злостраждання прожив, багатьом вельми цілющою благодаттю чудесно благодіяв і до кончини своєї наблизився. І після багатостраждальних у вигнанні трудів розхворівся останньою хворобою, і причастився Божественних Таїнств у день суботній. Коли ж неділя світала, переставився до Господа в 3-ій день ксандика-місця, тобто квітня. І зразу чути було про успення його святе у Царському граді й околицях. І зібралося скоро з граду і звідусіль багато людей обох статей, обох чинів, духовного і світського, і братів з Мидикійського монастиря та инших монастирів. Прийшли ж і два єпископи — святий Теофіл Ефеський і святий Иосиф Тесалонікійський. І, за звичаєм спорядивши чесного святого отця тіло і в раці поклавши, несли в корабель і до монастиря його Мидикійського відвезли. Зустрів же на березі труну преподобного Микити блаженний Павло, єпископ Плусіядський, з багатьма ченцями і мирянами, і, взявши на плечі, несли до монастиря. Чуд немало на шляху діялося: недужі-бо отримували зцілення, і духи лукаві з людей проганялися. Жінка одна довгий час була кровоточива — лише торкнулася святих преподобного мощей, зразу отримала зцілення. Весь же собор псалми і пісні відповідні співав, поклали преподобного у гробі святого отця Никифора, який спочив перед тим, першого тої обителі ігумена, з лівого боку паперті. Багато ж і після поховання його чуд відбувалося і зцілень тим, хто з вірою приходив, — подавалися на славу Христа, Бога нашого, що у святих своїх прославляється. Йому ж разом з Отцем і Святим Духом нехай буде від усіх честь, і слава, і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
У той самий день святі мученики Єлпідифор, Дій, Вітоній, Галик по-різному за Христа постраждали. Святий Єлпідифор мечем був потятий, святий Дій, цеглиною в голову вдарений, помер, святий Витоній в морі утоплений. Святий Галик звірам на поїдання був відданий. Так різними шляхами страждання до Христа перейшовши, однакові вінці від Нього прийняли.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Ілирика Чудотворця, який на горі Мирсінойській постив.
У цей день Пролог кладе пам'ять святих мучеників Агафії, Ірини і Хіонії, але вони осібне мають число цього ж місяця у 16-ий день.
Місяця квітня на 4-й день
Житіє преподобного отця нашого Йосифа, піснеписця і творця канонів
Батьківщиною Йосифа святого була Сицилія, батьки — благочестиві і добродійні, на ім'я Плотій і Агафія. За їхнє богоугодне життя дав їм Бог такий народити плід, усій тій Церкві благопотрібний, який пізніше став прекрасним гимнографом, Церкву співами канонів прикрасив. Вихований ж був хлопець у доброму навчанні книжному і на добрі звичаї наставлений, і в дитячих його звичках видно було знамення, що має бути досконалим у чеснотах мужем. Був же лагідний, тихий, смиренний, дитячих забав уникав, піст і повстримність любив, не шукав-бо солодкої їжі, але самим хлібом і водою, і то ввечері, харчувався, й успіхи мав великі у вивченні Божественного Писання. Коли так той хлопець ріс тілом і духом, було нашестя варварське на Сицилійський край, і змушені були батьки його втікати з батьківщини своєї в инші краї. Спочатку прийшов Йосиф з ними у Пелопоннес, тоді, покинувши батьків, Бога ради, пішов у Тесалоніки, митрополію Македонську, де, в монастир увійшовши, у чернечий чин постригся і навчався у постницьких трудах добре, всілякий вид подвижницького монашого життя проходячи і всіляку чесноту без лінощів сповнюючи. І став мужем досконалим і досвідченим ченцем. Ложем його була земля, застелена шкірою, одягом — лахміття непридатне, піст його був великим, за їжу мав окраєць хліба і води в міру. Стояння всенічне, коліносхиляння постійне здійснював, спів в устах, діло ж в руках мав завжди, читанню божественних книг віддавався — і сповнився премудрости і розуму духовного. І був серед братів наче ангел Божий, сяючи образом чистого і святого свого життя, його ж добрі діла і багато подвигів неможливо перерахувати детально. Коли так він богоугодно більше від инших працював, примушений був настоятелем та братією прийняти сан священства і хіротонізувався від Тесалонікійського єпископа на пресвітерство. У такому священному сані на більші подвиги і труди віддавався, часто Божественні Таїнства сповнюючи, зі сльозами за себе і за весь світ молячись. Прийшов у монастир той преподобний Григорій Декаполіт і, бачивши преподобного Йосифа і пізнавши святим мужа того, полюбив його вельми і знайшов у ньому собі друга та співмешканця. Через якийсь час ішов до Візантії задля укріплення вірних, яких єретики у той час бентежили, — впросив ігумена і братів, щоб на допомогу йому відпустили з ним Йосифа, не хотів-бо з ним розлучатися. Але й брати з ігуменом не хотіли залишитися без такого співмешканця, який істинним Божим рабом був. Проте прохання великого старця не зневаживши, ще ж і дивлячись
