Житія Святих - Квітень - Данило Туптало

супостата. Але й инших багатьох Йосиф святий подібно від душевної згуби визволив і до Христа передпослав, без упину всіх навчаючи спасенної дороги. Сам же Богом бережений був до смерти, щоб на користь багатьох життя його продовжилося. Провів же святий у темниці тій коло шести років, тоді надійшла кончина люта злочестивому цареві Леву Вірменину: коли настала-бо свята ніч Різдва Христового, убили його воїни ж його в церкві на ранковій відправі. У ту саму годину преподобний Йосиф у критській в'язниці про загибель ката був сповіщений і чудесно з пут звільнений — явленням йому святителя Миколая. Без сну цілу ніч ту Йосиф святий провів, не мовчки ж празникові співи співаючи і молячись, — удосвіта осяяло світло темницю, і став перед ним муж святоліпний, чесний, у святительський одяг одягнений, сивий волоссям, лицем світлий, казав до нього: "З Мир Аикійських прийшов я до тебе, посланий від Бога швидко принести тобі вістку радісну: ворог-бо, що бентежив Церкву і вівці Христові розігнав, царства і життя позбувся, покликаний на суд Божий. Нині ж треба тобі повернутися до Константинополя, аби благодаттю Духа Святого, який у тобі живе, багатьох утвердити". Те сказавши, віддав йому якусь хартію: "Прийми, — казав, — цю главизну і з'їж її". Було ж написане таке: "Пришвидши, щедрий, і поспіши на допомогу нашу, як можеш, бажаючи". Иосиф же, хартію ту прийнявши і прочитавши, поглинув її з радістю і сказав: "Які солодкі для гортані моєї слова ці". І звелів той, що явився, щоб такі слова заспівати. І співав їх радісно Йосиф святий, і зразу побачив, що вериги й окови його розв'язалися і спали з шиї, і з рук, і ніг його, і чув голос явленого йому святителя: "Встань і ходи за мною". І, вставши, вийшов із в'язниці — відчинилися самі по собі двері, сторожа в'язнична нічого не знала. І видно було, як у повітрі невидимою якоюсь силою несений був, і за короткий час опинився поблизу Константинополя, на шляху великому, що веде до града, і славив Бога за таке чудо преславне. Коли ж увійшов у град, не знайшов серед живих любого свого отця святого Григорія Декаполіта, вже-бо до Господа відійшов, лише бачив учня його Йоана блаженного, і плакав довго за отцем Григорієм, бо не сподобився знову бачити його живим, і перебував при гробі його з отцем Йоаном. Але не через довгий час і Йоан до Господа відійшов, і похований був поблизу Григорія святого. Тоді Йосиф преподобний на инше переселився місце, було ж воно поза градом, усамітнене й безмовне, недалеко від церкви Святого Йоана Золотоустого. Там оселившись, збудував церкву в ім'я святителя Христового Миколая і переніс туди мощі обох отців — Григорія і Йоана — і влаштував монастир, і братів зібрав, і приходило до нього завжди багато людей, духовних і мирян, слухати богонатхненного його вчення, бо благодать Духа Святого з уст його, наче ріка, витікала солодкослівною мовою.

Був тоді Йосиф преподобний в Тесалії, отримав малу частину мощів святого Вартоломія-апостола, дарував-бо йому те один знайомий добродійний муж. Принісши у свою обитель, збудував осібну церкву в ім'я святого апостола Вартоломія і частину святих його мощів у ній чесно поклав, і часто у видінні сонному бачити його сподоблявся, велику-бо до нього любов і віру мав. Бажав же свято того святого апостола прикрасити похвальними піснями, але не насмілю вався, сумніваючись, чи сподобається святому апостолові те його діло, чи ні. І молив належно Бога і Божого апостола, хай подасться йому про те вістка і премудрість зверху хай дарується, щоб зміг добре вірші пісенні написати. Коли молився він за те з постом і сльозами сорок днів і коли день пам'яті апостола того наблизився, у навечір'я празника бачив святого апостола Вартоломія, що у вівтарі явився, у білі ризи одягнений, завісу вівтарну відхилив і прикликав його до себе. Коли ж підійшов Йосиф ближче, взяв апостол святий книгу святого Євангелія з божественної трапези і поклав її на грудях Йосифові, кажучи: "Хай благословить тебе всесильного Бога правиця, і хай витечуть на язик твій небесної премудрости води, хай буде серце твоє Духа Святого осідком, співи ж твої нехай посолодять Вселенну". Те сказавши, невидимий став святий Вартоломій-апостол, а преподобний Иосиф невимовної радости сповнився і, благодать премудрости в собі відчувши, весь подяці віддався. І з тої години почав писати церковні гимни й канонні пісні, ними ж не лише єдиного святого апостола Вартоломія празник прикрасив, а й багатьох святих, найкраще ж Пречисту Божу Матір багатьма канонами вшанував, також і єрарха Миколая. І сповнив Церкву святу гарними піснями, звідки і прізвисько піснописця здобув собі.

Коли воцарився Теофіл, знову буря іконоборна на Церкву піднялася, і знову багатьох гонили і мучили. Тоді й преподобний отець наш Йосиф Піснописець за сміливе викриття єресі вигнаний був до Херсонесу, де ж в путах і знущанні перебував до смерти Теофіла. Після смерти царя прикликала святого до Царгороду цариця Теодора, яка із сином Михаїлом воцарилася й утвердила православ'я зі святішим патріярхом Методієм. Після переставлення ж Методія святого, коли прийняв престол Ігнатій святий, преподобного Йосифа поставлено посудохранителем великої Божої Константинопольської церкви. Дуже любий він був святішому патріярхові, також і всілякому духовному і мирському чинові за добродійне життя своє і за учення премудре й душекорисне, що з уст його виходило, ним же багатьох на путь спасення наставляв. Через декілька років вигнав його знову Варда, брат цариці, що першим володарем після царя був, який законну свою дружину несправедливо від себе вигнав, взяв иншу, родичку свою, за дружину, зневаживши закони церковні, Бога не боячись ані людей не соромлячись. Його преподобний Йосиф, як же колись святий Йоан Предтеча Ірода, викрив явно. За те вигнаний і кривджений був від нього, як же і святіший патріярх Ігнатій, бо й він вигнання і біди великі перетерпів від беззаконного Варди. Коли ж Варду слуги царські убили і загинув він із шумом, а після нього і цар Михаїл також свого життя позбувся, прийняв же царство Василій Македон, — тоді і святий Ігнатій та преподобний Йосиф до Царгорода повернулися. Ігнатій знову престол свій, Йосиф же знову попередню посудохранительства честь прийняли. Не лише ж святішому Ігнатію, а й Фотію, який після нього на патріяршество настав, любий був цей Йосиф Піснеписець і шанований від них. Той-бо патріярх усе церковне урядування преподобному вручив і називав його чоловіком Божим, й ангелом у плоті, й отцем отців. І