Житія Святих - Квітень - Данило Туптало

Богові, Творцеві неба і землі, поклоняємося і Його чести не приносимо сонцю, яке є творінням Бога, якого ми шануємо. Ваші ж погрози ніколи не можуть розлучити нас від любови Спаса і Господа нашого Ісуса Христа". Коли ж це сказали святі, Майптис і з ним два князі закричали голосно: "Хай будуть знищені із землі жінки ці, які цариці отруту дали і кинули її в люту хворобу". І зразу видав цар на святих мучениць вирок смертний, щоб три жінки християнські померли смертю такою, яку їм волхви перські винайти захочуть. І казали нечестиві чоловіки: "Якщо не будуть розтяті жінки ті надвоє і цариця крізь перетяті частини тіл їхніх не пройде, не може бути вилікувана". Коли вели ж святих мучениць на порубання, знову Майптис послав до святої діви Фервути, кажучи: "Якщо захочеш послухати мене, то ані ти не помреш, ані ті, що з тобою". Свята ж діва, великим і гнівним голосом докоривши йому, сказала: "Чому, собако нечестивий, говориш те, що слухати не можу? Я-бо цілком померти бажаю за Христа, Бога мого, щоб отримати від Нього життя вічне, ніколи ж бо не полюблю життя цього тимчасового, щоб не померти смертю вічною". Нечестиві ж, вивівши святих мучениць із града, забили в землю два коли: до одного прив'язали святу Фервуту за шию, до другого ж ноги її сильно натягли, також і сестру її, і рабиню протягнули до колів, прив'язавши. І, принісши пилку для дерева, перепиляли їх надвоє. І так святі мучениці, невісти Христові, передали чисті свої душі в руки безсмертного Жениха свого. Після цього кати поставили шість деревин великих, три з одного боку, три ж — із другого, і повісили на них розпиляні частини святих тіл мученицьких, і були наче плід червоний, кров'ю багряний, що на дереві висить. О жахливе видовище і сліз сповнене бачення! Тоді нечисту свою царицю шляхом тим поміж висячими тілами святих пронесли, і пройшли по ньому всі люди. На кінець чесні ті святих мучениць тіла в яму якусь вкинули. Так збулася стражданням свята мучениця Фервута із сестрою своєю і з рабинею у четвертий день квітня в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава, і царство, і честь, і поклоніння навіки-віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Зосими, який знайшов святу Марію Єгипетську в пустелі Йорданській. Дивися про нього в житії тої святої Марії.

Місяця квітня на 5-й день

Страждання святих мучеників Агатопода-диякона і Теодула-читця

За царювання Диоклитіяна і Максиміяна, нечестивих царів римських, були в Тесалоніках два богоугодні причетники церковні Агатопод і Теодул. Агатопод саном був диякон, літами старий, цнотливістю і сивиною прикрашений. Теодул був читцем, молодий і вродливий з лиця, юний літами, непорочно в чистоті жив, чесних християнських батьків син, йому ж братами по плоті були: Капітон, Митродор, Філосторгій — усі досконало благочестиві до Бога. Перед подвигом страдницьким блаженний Теодул прийняв від Бога запоруку вінця мученицького, що має в нього бути. Одної ночі спочиваючи, здалося у видінні сонному, що прийняв в руки свої річ якусь від особи чесної. І, зразу зі сну збудившись, знайшов у руках своїх перстень дуже гарний, невідомо з чого зроблений, із печаттю, що мала зображення хреста святого — знамення страждання за Христа Господа, який на хресті за нас постраждав. Тим перснем юнак святий всілякі в людях хвороби зцілював, і якщо лише зустрічав Теодул із перснем когось немічного — зразу втікала хвороба від того і подавалося здоров'я. Через те багато з еллінів до Христа наверталося. Тоді нечестиві царі підняли гоніння на християн і послали накази свої нечистиві всюди, аби люди поклонялися ідолам, ділові рук людських, а не Богові, єдиному всіх Творцеві. Прийшов же той наказ і в Тесалоніки. І клали на людному місці катівське знаряддя на тих, що не скоряються наказам царським. І багато вірних втікало, куди хто сховатися міг, одні насмілювалися на муки, а инші немічними були, смертних боялися погроз, до нечестивих приєднувалися й ідоложертовне їли, полюбивши суєтне це життя біль ше від безсмертного, і, від короткочасних втікаючи мук, вічну собі смерть і загибель готували. Радів диявол через таких, проте перемогли й осоромили його великодушні і міцні воїни Христові, як же ці два — Агатопод і Теодул. Вони-бо в час гоніння того лютого не втікали, не крилися, а в домі Божому перебували весь час, удень і вночі до Бога за Церкву Його святу, що в бідах, молилися і чекали свого на муки взяття. Про них довідавшись, воїни взяли їх і в темницю вкинули. Був же тоді в Тесалоніках ігемон Фавстин. Він, одного дня на судищі сівши, звелів поставити на допит ісповідників Христових Агатопода й Теодула. Вони ж, наче на бенкет звані, весело йшли, руками один одного тримаючись, світлі лицями, душами ж мужні, і велегласно зі сміливістю взивали: "Ми християни!" І так стали перед судом катовим. Він же, хотівши спершу юного підступом своїм зловити, звелів відійти всім, а Агатопода деінде відвести. І, ближче до себе Теодула прикликавши, сказав до нього дружньо: "Дай переконати себе, о юначе, прошу тебе, і, нову ту християнську звабу відкинувши, до давніх законів підійди, щоб не втратити погано життя свого". Святий же Теодул усміхненим лицем відповів: "Я вже давно від усілякої зваби і блуду втік, за тебе ж, що полюбив суєту безмірно, боюся, щоб не впав ти у смерть вічну". Коли те сказав святий, не розгнівався ігемон, але всіляко його зманював, то дари, то почесті обіцяючи, щоб приступив до ідолопоклоніння: стояв же там поблизу жрець Дія, на ім'я Ксенос. Сказав ігемон до святого: "Якщо дари і почесті не переконують тебе до жертви, то муки переконають підкоритися царським наказам". Відповів йому мученик: "Погрози мук ніяк не зможуть мене настрашити й анітрохи схилити до волі вашої". Знову ж Фавстин радив і говорив: "Чи не краще життя в почестях, аніж смерть люта?" Відповів Теодул святий: "Справді, це і я розумію, що краще життя понад смерть. І поклав в умі своїм зневажити смертне це на землі короткочасних днів життя, щоб стати учасником безсмертного життя і вічних благ небесних. Тому ж вогнем і ранами замуч мене і довідаєшся, що мучене тіло тлінне і піддається згубі — душа ж розумна нетлінна, муками від тіла скоро хоче відлучитися, більше возвеселиться в безконечному житті". Сказав ігемон: "Скажи мені, прошу тебе, хто є заступником того великого добра, що