💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Езотерика » Ілюзія Бога - Річард Докінз

Ілюзія Бога - Річард Докінз

Читаємо онлайн Ілюзія Бога - Річард Докінз
втішати людей перед смертю72. А може, католики просто бояться чистилища? Блаженної пам’яті кардинал Г’юм простився з другом такими словами: «Ну що ж, тоді прощавай. Гадаю, зустрінемося в чистилищі». На мою думку, літній кардинал сказав це зі скептичним блиском у своїх добрих очах.

Учення про чистилище дозволяє підняти край завіси над функціонуванням релігійної свідомості. Чистилище — це своєрідний небесний острів Еліс, почекальня Аїду, куди потрапляють душі небіжчиків, чиї гріхи не дотягують до покарання пеклом, але їм усе-таки потрібно пройти небесну виправну колонію, щоб, очистившись, перейти до безгрішної зони небес. У часи Середньовіччя церква продавала за гроші так звані «індульгенції». Це означало, що покупцеві скорочували строк утримання в чистилищі. Причому церква з нахабною самовпевненістю видавала сертифікати, в яких вказувалася точна кількість днів, на яку відкупився власник. Мабуть, фразу «брудні гроші» вигадали спеціально для опису статків католицької церкви. З усіх вигаданих нею за її багатовікову історію схем видурювання грошей продаж індульгенцій, напевно, заслуговує на одну з найвищих сходинок в історії світового шахрайства. Це своєрідний середньовічний еквівалент електронних листів від нігерійських шахраїв, але значно успішніший у грошовому вимірі.

Ще зовсім недавно, 1903 року, у папи Пія Х була чітка тарифна сітка, яка конкретно визначала, скільки днів звільнення від чистилища закріплювалося за кожною церковною посадою: кардиналам могли скоротити до 200 днів, архієпископам — 100, єпископам — нещасні 50 днів. Однак на той час індульгенції вже не продавали за гроші. У часи Середньовіччя зменшення терміну в чистилищі можна було купити не тільки за тверду валюту. Приймалися також молитви — як молитви самого раба Божого до його смерті, так і молитви інших людей за нього після його кончини. А молитви можна було купувати знов-таки за гроші. Якщо вам дозволяли статки, можна було навіть укласти угоду, щоб за вас молилися до кінця світу. Так оксфордський коледж, у якому я працював (Новий коледж), був заснований 1379 року (тоді він ще був справді новим) на кошти одного з найбільших філантропів того часу єпископа Вінчестерського Вільяма Вікема. У Середньовіччі єпископ міг стати Білом Ґейтсом свого часу, позаяк контролював високошвидкісну стратегічну лінію передачі даних між вірянами й Богом, що дозволяла нагромадити величезні багатства. Вікем керував надзвичайно великою дієцезією, а свої багатства та вплив використав, щоб заснувати дві видатні освітні установи: одну в Вінчестері, а іншу в Оксфорді. Він, без сумніву, цінував освіту, але, за словами офіційної історії Нового коледжу, виданої 1979 року на відзначення 600-річчя його існування, голов­не початкове завдання коледжу — «відправлення великих служб за упокій душі засновника. Він виділив кошти на утримання каплиці з десятьма капеланами, трьома причетниками та шістнадцятьма півчими, наказавши, щоб коли коледж опиниться в фінансовій скруті, цих службовців звільнили в останню чергу». Керування Новим коледжем Вікем передав до рук Ради членів коледжу — самовиборного органу, який неперервно існує вже понад шістсот років. Виходить, він ввірив нам свою душу, найнявши членів Ради молитися за неї.

На сьогодні в коледжі працює один капелан73 і жодного причетника, а бурхливий потік заупокійних служб за скорочення терміну Вікема в чистилищі змалів до тоненької цівочки з двох служб на рік. Не занепав тільки хор, який з року в рік продовжує вдосконалювати своє мистецтво. Чесно кажучи, навіть я, як один із членів Ради коледжу, відчуваю докори сумління за невиправдану довіру. Відповідно до уявлень своєї епохи, Вікем вкладав у цю інвестицію приблизно той самий сенс, що й заможні люди нашого часу, які виплачують великі авансові платежі компаніям, котрі гарантують кріогенну заморозку їхнього тіла та його захист від землетрусів, громадських заворушень, ядерної війни та інших лих аж до того часу в майбутньому, коли медицина навчиться розморожувати людей і виліковувати хвороби, від яких вони помирали. Виходить, ми, сучасні члени Ради Нового коледжу, знехтували умовами угоди з нашим засновником. Якщо так, то ми не самотні. Сотні середньовічних меценатів, помираючи, передавали великі суми грошей своїм нащадкам, котрі зобов’язувалися молитися за душі небіжчиків у чистилищі. Цікаво було б підрахувати, яка частина середньовічних пам’яток мистецтва й архітектури з’явилася на кошти авансових платежів на користь таких довірчих товариств, котрі мали забезпечити віч­ний потік заупокійних молитов за небіжчика, але не виправдали покладеної на них довіри.

Найбільше ж у вченні про чистилище мене вражають докази, що їх наводять богослови, обґрунтовуючи його існування: вони настільки нікчемні, що благоговійна довіра до них має вигляд іще комічніший. У статті про чистилище в «Католицькій енциклопедії» є розділ «Докази». І ось найважливіший із них. Якби небіжчики напряму потрапляли в рай або пекло на підставі своїх земних діянь, тоді б ми за них не молилися. «Бо для чого молитися за небіжчиків, не вірячи в здатність молитви полегшити жереб тих, на кого ще не зглянувся Господь?» А ми ж молимося за небіжчиків, хіба не так? А отже, чистилище існує, бо інакше молитися не було б сенсу! Що й потрібно було довести. Ось така вона невибаглива система богословського мислення.

Аналогічний безпідставний висновок проштовхують у більшому масштабі ще в одній версії доказу про втішання. Бог повинен існувати, бо без нього життя було б порожнім, безцільним, марним, беззмістовним і жалюгідним животінням. Чи потрібно пояснювати, що цей аргумент прощається з логікою вже на першому слові? Життя буває порожнім. Наші молитви за небіжчиків можуть бути даремними. Стаючи на протилежну позицію, ми автоматично визнаємо істинність того висновку, який потрібно було довести. У цьому відверто фіктивному силогізмі висновки стали засновками. Життя без коханої дружини також може бути нестерпним, спустошеним і безцільним для вдівця, але, на жаль, це не поверне її до життя. Хіба не інфантильно припускати, що хтось інший (батьки у випадку дитини або Бог у випадку дорослих) повинен наділяти твоє життя сенсом і створювати в ньому ціль? Це щось на кшталт інфантилізму тих, хто, підвернувши ногу, відразу починає крутитися в пошуках, кого б притягти за це до відповідальності. За мій фізичний і психологічний добробут повинен нести відповідальність хтось інший, тож на нього слід звалювати вину, коли мені боляче. Хіба не нагадує інфантилізм тих, хто «потребує» Бога для душевного спокою? Тобто ми знову повертаємося до Боні.

По-справжньому доросла людина вважає, що її життя настільки наділене сенсом, багате й чудове, наскільки вона сама зробила його таким. І в нас є всі можливості прожити його чудово. І якщо наука здатна принести втіху нематеріального характеру, то вона також здатна дарувати натхнення.

Натхнення

Натхнення лежить у царині особистих смаків та індивідуальних уподобань, тому в цьому підрозділі я буду вимушений перейти від логічних до риторичних методів аргументації. До цього питання я вже звертався раніше, як і багато інших авторів, зокрема Карл Саґан у книзі «Блакитна цятка», Едвард Осборн Вілсон у «Біофілії», Майкл Шермер у «Душі науки» та Пол Курц в «Урочистих присягах». На сторінках книги «Розплітаючи веселку» я спробував донести до читачів думку, наскільки нам пощастило, що ми живемо, враховуючи, що переважна більшість людей, котрих могла б створити комбінаторна ДНК-лотерея, не отримали навіть шансу народитися. Для тих із нас, кому надзвичайно поталанило з’явитися на світ, коротку тривалість нашого життя я спробував зобразити у вигляді тоненької, як лазерний промінь, цятки світла, яка просувається по гігантській шкалі часу. З обох боків наша цятка огорнута

Відгуки про книгу Ілюзія Бога - Річард Докінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: