Дамір - Iрина Давидова

Несподівано я відчула гарячі долоні у себе на талії, і по запаху парфумів зрозуміла, що об'єкт моїх думок стоїть за спиною. Дамір, схилившись, ніжно торкнувся губами моєї шиї, і я тілом пригорнулася до нього ближче.

— Нудьгуєш без мене?

— Не зовсім, — вирішила пограти з ним, а сама переступила з ноги на ногу, таким рухом зачіпаючи його пах.

— Пфф, цікаво, а хто розважає мою дівчинку? — втягнувши зі свистом повітря, запитав він, і взяв келих з шампанським у офіціанта, який проходив повз.

— Насправді їх дуже багато, і вони всі, як на підбір красиві, — загадково посміхнувшись, відповіла я, і розвернулася в його руках.

Обличчя Даміра стало похмурим, а в очах я помітила ревнощі, але сама продовжувала посміхатися, задоволена його реакцією.

— Нічого смішного я не бачу. Хто вони? — строго запитав він і я несподівано зареготала, прикривши рот долонею. — Отже, я слухаю.

Я повільно обернулася до вікна, відставила порожній келих і прийняла з рук Даміра новий, який він взяв для мене, а піднявши погляд, прошепотіла:

— Сніжинки.

— Що?

— Вони прекрасні, — кивнула я в сторону вікна, в якому добре було видно, як продовжує сипати кошлатий сніг.

— Чорт! — пошепки вилаявся він, притискаючи мене до себе. — Ну і жарти у вас, Леді.

Я тихо захихотіла і поклала голову йому на груди, насолоджуючись теплими обіймами.

— Ревнуша...

— Хто б говорив.

— Даміре Тімуровичу, — почули ми голос Миколи і разом обернулися, — всі чекають на Вас.

— Добре, йду, — відповів він, і я знову повернулася до нього обличчям.

— Що трапилося?

— Нічого. Просто мені потрібно сказати пару слів гостям, — відповів Дамір, коли помічник залишив нас знову одних.

— Тільки недовго, гаразд?

— Звісно. До того ж, потім ми зможемо поїхати.

Я кивнула і, отримавши поцілунок в щоку, знову залишилася одна. Поглядом простежила за Даміром, який попрямував до сцени, де звучала жива музика. Піднявшись по сходах, він взяв мікрофон і мелодія одразу замовкла, а всі присутні звернули на нього погляд.

— Доброго дня! Перш за все, спасибі всім, що прийшли на наше спільне свято. Ви робите мене сильнішим, — посміхнувся чоловік і залою прокотився сміх. — По-друге, хотів би привітати всіх з прийдешнім Новим роком. Я сподіваюся, що він буде набагато яскравіше, щасливіше і прибутковіше. Нехай у кожного з нас виповниться те, чого ми так сильно бажаємо! — вимовив Дамір, і весь цей час погляд його блукав залою. — По-третє, найголовніше — готель. Ми будували його з квітня місяця, обладнали на найвищому рівні, внесли важливі проекти, уклали контракт з Італією і Німеччиною. І тепер у нас завжди будуть зупинятися закордонні гості. Але це ще не все, — посміхнувся чоловік і знову знайшов поглядом мене, — цей готель будувався для розширення бізнесу, але зрештою вийшло трохи інакше. Зараз я його дарую одній дуже важливій в моєму житті людині. Ліє, він твій!

Ми їхали в машині вже дорогою до моїх батьків. Я досі була шокована від того, що Дамір зробив мені такий дорогий подарунок, як готель. Вдома, поки ми збирали речі, я намагалася його переконати, і не дарувати мені «Ліану», але чоловік виявився наполегливим і попросив прийняти готель. Для мене це було дуже дико, особливо, з огляду на той факт, що я приблизно знала, скільки витрачено грошей на будівництво. Але з Даміром сперечатися було марно, тому я все ж прийняла подарунок, хоч і не розуміла, як їм розпоряджатися.

— Що у тебе з настроєм? — ще коли ми виходили з ресторану, до Даміра підійшов Микола, щось повідомив, і відтоді чоловік був зовсім невеселий.

— Нічого, крихітко, просто про роботу задумався, — відповів він, рукою погладивши моє коліно.

— Дамірушка, будь ласка, сьогодні чудовий день, свято, давай не будемо про роботу, — повернувшись до нього, попросила я, рукою торкаючись обличчя.

— Добре, пробач, просто рік був нелегкий.

— Тепер він позаду. Сьогодні потрібно бути щасливими, — задоволено вимовила я і, схилившись, поцілувала коханого в куточок губ.

— Ти своїм позитивом і мене заразила, — посміхнувся він, і, натиснувши на кнопку, увімкнув музику.

Динаміки рознесли по салону авто новорічну пісню, за вікном продовжував сипати сніг, а в душі панували неймовірні теплі почуття. Дамір уважно стежив за дорогою, а я з посмішкою дивилася на його обличчя, з радістю розуміючи, наскільки дорогий мені цей прекрасний і добрий чоловік. Може раніше він і був бабієм, ніколи не відчував серйозних почуттів до жінок, але зараз він тільки мій, і я постараюся зробити так, щоб це тривало якомога довше. Тому що зараз я не уявляла, як тепер буду без нього жити, якщо раптом щось трапиться.