Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Тільки тут змогла перевести дихання, а поглянувши на своє відображення в дзеркалі навіть завмерла. Я виглядала щасливою. Абсолютно. Очі горіли, губи почервоніли, а рум'янець на щоках робив мене живою. По-справжньому щасливою і живою. Одурманена одкровенням, я все ж не припинила лінію поведінки відносно Леонарда. Не проявила слабкість і коли він хвилини три цілував біля дверей, маючи намір мабуть точно запізнитися.

    Проте, ми встигли вчасно. Тим паче, що поряд з входом в курилці зустріли бадьорого і дуже веселого завідувача Медока. Помітивши нас, Кріс загасив недопалок і постукав по наручному годиннику.

    — А хтось запевняв, що гонщика екстра класу затягне в пучину нестримного сексу, — беззлобно підколовши, я кинула погляд на якогось занадто спокійного Лео. — Є причини для меланхолії? — запитала заходячи через скляні двері.

    Він зупинився посеред приймальні і несподівано серйозно вимовив:

    — Я тільки-но зрозумів одну річ.

    — І яку ж? — я склала руки на грудях, але уся удавана дратівливість зникла, після слів Лео.

    — Я шалено щасливий. І знову хочу робити ідіотські речі.

    Навіть Марі зупинилася на півшляху до нас, вловивши, про що Леонард. Ми з нею переглянулися, а Лео тим часом, тихо пробубонів:

    — Мені потрібна консультація у однієї геніальної старенької, мон шері. Йди, сніданок, напевно, вже в нашому гуртожитку. Я скоро буду.

    Закінчивши, він підморгнув і швидко сховався в коридорі, який вів у відділення терапії. У голові промайнула тільки одна думка. Про нашу спільну знайому місіс Левінські.

    — Невже... — я спохмурніла, і мало не прогавила шок на обличчі Марі.

    Дівчина переводила погляд то на мене, то на коридор, в якому сховався Леонард. Проте вона не встигла поставити питання, тому що наслідувати замашки Леонарда почав Крістіан. Зав безцеремонно констатував те, що в принципі доки нікому знати і не треба було. Але гонщик екстра класу вирішив інакше. Що б йому провалитися!

    — Так, Марі, вони зустрічаються. І так, Марі у тебе повно справ, як і у вас інтерне Шевченко. До відома, — Крістіан нахилився і тихо прошепотів: — Стосунки в стінах шпиталю між персоналом дуже погана затія. Але тільки, коли цього не бачу я. Вам ясно, інтерне Шевченко?

    Я затремтіла усім тілом, а Крістіан розплився в злорадній посмішці зі словами:

    — Я твій боржник, Кетрін. Боксери, усе таке. Але зараз, за роботу! — з натиском закінчив, чим змусив здригнутися і Марі.

    Бідолаха мало не зблідла, тому Медок зглянувся:

    — Марі, видихни. Ти номінант на мою особисту премію "Кращий працівник місяця".

    — Ну, спасибі, док. Я тільки зараз усвідомила, що працюю в "Маку", а усе інше просто декор.

    Надутий вираз обличчя і відповідь Марі викликали сміх у персоналу навкруги. Я ж остовпіла від того, що уперше не розуміла, як поводитися. Вони усі знали. По нас з Лео. Все ж виявилося очевидно. 

    "Тоді чого соромитися?"

    З цією думкою я поспішила у бік гуртожитку. Навіть почала щасливо посміхатися колегам і пацієнтам. Поки не відкрила дверей, і не відчула бажання відразу їх зачинити. Бернардо, Рікардо і Вальтер стояли, як три похмурі стовпи позаду Кім. Дівчина сиділа за столом, в оточенні не менше п'яти десятків коробок з китайського ресторану, і дивилася прямо на двері.

    — Добрий ранок! — чинно вимовила Кімберлі і розвела руками. — Я звичайно, розумію, що їм багато. Але навіщо стільки? Хлопці п'ятнадцять хвилин допомагали бідним рознощикам занести це сюди.

    — Ви про що? — відповівши, я прочистила горло і зняла куртку.

    Підходячи до своєї шафки, відчувала, як мовчання за спиною давило все більше. Але продовжувала гнути лінію дурепи.

    — Мон шері... — в двері дуже не вчасно увірвався мій... хлопець?

    Хто він? Мені ж ніхто не пропонував зустрічатися? Чи починати стосунки. До речі, це дійсно так. Навіть уранці я не почула ні слова про те, що буде далі. А хотілося б.

    — А ось і він, — Берні похмуро пробубонів італійською, а Рік сів за стіл і мовчки відкрив локшину.

    — Навіщо стільки? — запитав хлопець, але відповів Вальтер.

    — Я ж намагався тобі додзвонитися і сказати, що Медок проставився за перегони. Що тепер робити з цим? Хто це з'їсть?

    — А я говорила, що він не відповідає з тієї ж причини, що і Кетрін. Правда ж, мон... шері? — Кім злостиво усміхнулася, а я кинула куртку в шафку і голосно відповіла:

    — Так! Він ночував у мене! Так! І ще раз так! На усі ваші безглузді жарти і питання з цього приводу! Прокляття! — прошипіла і стала стягувати водолазку, наплювавши на все.

    Я злилася. Мала на це повне право. Якого біса вони влаштували цю пародію на допит. Що, важко прямо запитати? 

    Надівши формену сорочку, обернулася і завмерла. Навпроти виявилося порожньо. Навіть Леонард вийшов з кімнати. Це змусило зупинитися. Я випустила з рук гудзик на джинсах і безглуздо посміхнулася.

    Він вигнав усіх, щоб я переодягнулася. Замовив купу їжі, щоб почастувати сніданком не лише мене. Подарував незабутню ніч, і найнезвичніший ранок.

    Усе це зробив Лео.