Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня! - Ялинка Ясь

Тетяна

Бачу перед відчиненими дверима мужика, нижчого за мене сантиметрів на десять, у робі з логотипом «Чоловік на годину», і букетом тюльпанів у руці.

-Вітаю зі святом! - пробасив він хрипким голосом і простяг мені свій віник. Вбила б!

-Здра-а-а-стє! - тягну невдоволено, думаючи, яка досада, що живу не високо, і зі сходів не спустиш за таку образу! Лещу собі, звичайно, мужик нехай і невисокий, але плечистий. Поки розмірковувала, щоб такого дотепного відповісти, у мене в руках задзвонив телефон.

-Так! - гаркаю в нього.

-Та-а-а-а-нь! - ласкаво шепоче Ірка, - ти тільки не лайся, але до тебе зараз чоловік прийде...

-Ну! Припустимо, прийшов!

-О-о-о?! Швидко він... Так ти, цеє, не бий його будь ласка! Це подарунок… –  голосок зривається на останньому слові.

-Подарунок? – я хотіла закричати, але від несподіванки пропищала. Чоловік переступив з ноги на ногу, руку з букетом опустив і насупився, - подарунок? – вдруге вийшло закричати.

-Та-а-а-нь! Чоловік х-хороший, н-начитаний, кон-сер-ва-то-рія, три в-вищих, іноземні мови... - починає заїкатися подруга.

-Уб'ю! - видаю я, вириваю у мужика злощасний віник і відходжу на крок, пропускаючи в квартиру. Той, так само насупившись, стоїть на порозі. У руці помічаю жовту валізку.

-Т-тань... - продовжує скиглити подруга, - просто посидьте, випийте шампусика, поговоріть! Раз на сто років нормально відзнач свято!

-Що?! - вию, перекидаючи телефон до іншого вуха. Чоловік насупився сильніше, по обличчю видно, сумнівається, чи не дати деру, - ах, ти... так ти... - відчуваю підступ сліз і замовкаю. Подруга називається, так ударити у найуразливіше!

-Танечко, рідна моя, ну пробач нас, ми з найкращих міркувань...

-Нас? То ти не одна сплела цю... павутину?

-Н-ну… ми всі… подумали, чого тобі їхати до свого Задріпанська і лити сльози, краще ж провести вечір у компанії красивого мужика…

-Красивого? - сльози висохли, не дійшовши до потрібного місця ще при словах, що я, нібито, ллю сльози в Задріпанську. І не Задріпанськ зовсім, а Задрінь! Але найбільше зачепила фраза про гарного мужика. Ось цей недоросток у її розумінні, гарний?! Язиком крутилося щось образливе, але в присутності винуватця розмови, вимовити не наважилася, - так, Іра, повиси-но на лінії хвилинку...

Опустила телефон і звернувся до чоловіка, що з  тугою поглядав у бік виходу.

-Вибачте... е-е-е, не знаю вашого імені-по-батькові, - мужик повернувся до мене, іронічно піднявши брову, - заходьте, будь ласка, - кажу дуже ласкаво і той, розслабляючись, переступає поріг. Замикаю за ним двері, махаю головою у бік кухні, - проходьте туди, я буквально на одну хвилину… Влітаю до ванної кімнати, вмикаю воду.

-Ірка, а він... не маніяк?

-Да ти що! Серйозна, перевірена фірма! – обурилася та.

-Угу, серйозних, перевірених повій поставляють!

-Вони не повії! - обурюється подруга ще більше, - секс тільки за взаємним бажанням!

-То ти для цього мене до пісько-майстра відвела? Чи сподівалася на мою згоду, якщо приведу те місце у порядок?

-Фу! Що за вульгарщина?

-Ах, вульгарщина?! А повію подрузі купувати, не вульгарщина? - шиплю зло.

-Він - не повія! Він – інтелектуал! Інтелігент!

-Ага, інтелігентна повія! Прямо гора з плечей!

-Танько! Я ж говорю, не треба з ним спати! Посидьте, поговоріть… попрактикуєш англійську, зрештою! Він, між іншим, нею володіє досконало!

-А чим ще він володіє досконало? – продовжую біситися я.

-Тань... - подруга зітхає, - гаразд, пробач, ми помилилися, хотіли, як краще... Просто вистав його.

-Пробачити кажеш? - я розійшлася, майже кричу в телефон, - пробачити можна, забути - ні!

-То вистав його за поріг і забудемо! Ніби нічого й не було! - у відповідь прокричала Ірка, - йому вже все одно сплачено... до ранку.

-Що?! – я мало не охрипла, – до ранку?! Вб'ю! Я тебе точно вб'ю! - і відрубаю зв'язок.

Гнівно засунула телефон у кишеню сукні та подивилась у дзеркало. Рум'яна, очі горять. Схопилася за раковину, заплющила очі. Порахувала до десяти у спробі заспокоїтися.

Дівчата, зарази такі, я їм влаштую! Даремно вони так зі мною, ой, даремно! Але це буде згодом… Зараз мені, що робити?

Варіант виставити, відкинула відразу. Я вже згадувала, що внутрішній жлоб мені подібного не дозволить? Якщо сплачено, шляху назад немає! Я у спортзал тільки тому й ходжу. Купила абонемент на рік і змушена ходити, щоби гроші не пропали. Економіст у мене в крові!

Сіла на кришку унітазу, замислилась. Подруг вб'ю в особливо злісній формі, а зараз чому б і не розслабитися? Може, непоганий співрозмовник попався? Адже сама вбивалася, що сьогодні мене таку гарну ніхто не оцінить. Вигнати завжди встигну. На цій ноті видихнула, підправила макіяж та вийшла з ванної. Ходою від стегна.