Не мій мільйонер - Ірина Романовська

Аня.

Настя з криками зустрічає мене на порозі клубу, озвучуючи всім роззявам навколо, що я її подруга та сьогоднішня іменинниця.

- Я не можу повірити. Ти сама приїхала сюди. Навіть не довелося вигадувати нічого. З днем народження, моя люба Аня. – щебече радісно подружка.

Ми обіймаємося з нею міцно та поспішаємо всередину закладу.

- Хлопчики та дівчатка, знайомтеся. Це - Аня, моя подружка. В неї сьогодні день народження, тому прошу її вітати, любити та шанувати.

З дівчатами за столиком я давно знайома. Це подружки дитинства моєї Насті - близнючки Маша та Таня. Хоча зараз вони мало схожі одне на одну, тому що Маша пофарбувала своє волосся в сріблясто-білий колір, а інша тепер руда та ще й відстригла модне нині подовжене каре.

Поруч із Настею почесне місце посідає Матвій. Наскільки я знаю, вони не розлучаються практично ні на день. Закохані пташки. Хлопець вітається, салютуючи склянкою з чимось темним, певно то віскі чи коньяк.

Решту хлопців не знаю, але все одно вітаюся. Хлопчаки Костя та Стас самостійно представляються та охоче осипають мене привітаннями, пропонують щось випити. Я прошу замовити якийсь легкий коктейль.

Серед Настиної компанії мені значно легше. Всі хлопці веселі, задерикуваті. Випивши перший тост за моє свято, йдемо з дівчатами на танцювальний майданчик веселиться. Стрибаємо, дуріємо, хитаємо стегнами, махаємо руками в такт музики, не звертаючи ні на кого уваги. Я навіть забуваю про всі свої сумні думки.

Доки мені не починає пекти спину. Я обертаюсь, вдивляючись у натовп, але нікого не бачу. Намагаюся повернутись у танець, але настрій вже збився. Кажу дівчаткам, що піду в туалет освіжитися.

Мою спину знову пече чийсь погляд. Мурашки йдуть по тілу.

Знову вдивляюсь у натовп довкола себе.

Не може бути.

Це - він.

Це - точно він. Це - спина Протасова. Я сіпаюсь, щоб піти на зустріч до хлопця, що стоїть до мене спиною, але не встигаю зробити й кілька кроків, як він розвертається.

Видих розчарування та туги

Це - не він. Це - не Ігор.

Від розчарування мені стає так погано, що шлунок скручує сильним та болючим спазмом. Швидко прямую назад у бік вбиральні. Тільки б встигнути та не зганьбитися.

Побачивши відчинені заповітні двері туалету, я сильно відштовхую ліктем дівчину, яка заходила туди. Кричу їй:

- Вибач, але мені дуже треба.

Весь вміст шлунка виявляється в унітазі. Боже мій, мене так давно не скручували. Я так сиділа біля білого друга, мабуть, востаннє влітку на морі, коли з'їла несвіжі креветки на пляжі.

- Гей, з тобою все гаразд? - у двері туалетної кабінки стукає якась дівчина. - Може пігулку дати? Чи тест?

«Ти дивись якась підготовлена. Досвідчена, мабуть» - миготять дурні думки в моїй голові. Та яка мені різниця.

Хоча може справді вагітність? Так, ну, ні. Не може все так швидко статися. Минуло лише два тижні. Ще зарано для таких симптомів. Та і я ж випила ту кляту пігулку. Вагітності точно бути не може.

Не може!

Я просто отруїлася коктейлем. Він мені одразу не сподобався... Або... Так, ну, ні. Ще раз ні.

«Цього просто не може цього бути!» – твердо вирішую я про себе та намагаюся заспокоїтися. Це просто поганий коктейль та майонезні салати, якими я об'їлась удома.

- Дякую, нічого не потрібно. Це звичайне отруєння. – хрипко кричу з кабінки у відповідь дівчині, виправдовуюся для чогось.

Руки тремтять. Мозок намагається думати, що робити тілу далі.

Начебто минулося. Можна підійматися. На ногах, що хитаються, йду до умивальника. Треба помити руки та привести себе до тями.

Фу, та хто ж тут такі ядрені духи розлив особливо на не свіже тіло? Фу.

Ніколи не розуміла цього ідіотизму. Якщо вже ти спітніла, то краще пахви протри вологою серветкою або помий над раковиною, але не лий на своє спітніле тіло купу парфуму. Піт та аромат троянди - забійний хімічний коктейль масового ураження.

Повернувшись до зали, розумію, що мене все ще каламутить. Веселитись вже настрою теж немає. Чортів Протасов. Привидиться ж.

- Настя, я поїду додому. – оголошую подрузі, як вона повертається до столика.

– Куди? Ти тільки приїхала. - Настя дивилася на мене з недовірою.

– Переоцінила я свої сили після домашнього майонезного застілля. Так пронесло, що його до біса. А сидіти тут та чекати на повторення не хочу. Навіщо я псуватиму вам веселу компанію своєю кислою міною? Я краще повернуся додому ті вип'ю таблетки від нетравлення. – Вичавлюю з себе посмішку, щоб подруга заспокоїлася.

- Ти впевнена? - Ще раз перепитує вона.

- Сто відсотків. Я вже таксі викликала. Скоро приїде.

- Гаразд. Пішли, ми з Матвієм тебе проведемо.

Вийшовши надвір на свіже повітря, я відчула нереальне полегшення. Мов з носа зняли прищіпку та він зміг зробити нормальний повний вдих. Всередині через велику кількість алкогольних пар, тютюнового диму, ароматних композицій мій ніс намагався робити коротенькі вдихи та великі видихи, аби не відчувати цей неприємний смердючий коктейль.