Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Чоловік кидає на мене уважний погляд, очевидно читаючи. Куточок його губ здивовано сіпається, а в чорних очах миготить дивна суміш схвалення з незрозумілим роздратуванням.

− Він знає, хто ти й звідки, Міє. Просто будь собою, говори правду і цього буде більш ніж достатньо, щоб здобути прихильність імператора. Головне, не бійся і пам'ятай те, що ти мені обіцяла.

– Довіру? – уточнюю тихо.

− Так, Міє. Довіру. Ти ж мені довіряєш?

Я, як заворожена, киваю, неспроможна відвести погляд від темряви його очей. Не знаю, у чому конкретно має виявитися моя довіра, але постараюся.

− От і розумничка. Ми вже майже на місці, − адамір знову зосереджується на управлінні, але мене накриває відчуттям його вдоволення. Здається, я дала правильну відповідь.

Наша карнота знову починає набирати висоту. Я рефлекторно підіймаю погляд та так і завмираю, забувши, як дихати. Ми летимо до величезного повітряного острова, який завис над незабудованим центром міста.

– Як це все тримається у повітрі? Це імператор робить? − вражено видихаю, відчуваючи, як стискається все всередині від захоплення, замішаного на тривозі та краплинці страху. Матінко, це ж які сили підвладні цим куардам?

− Ні, звичайно, − сміється Рок. – Соледа, як і всі столиці даріатів, розташована у точці сили. Тут сходяться багато енергетичних потоків нашого світу, створюючи деякі аномалії, у тому числі гравітаційні, якими цілком можливо керувати. Арід, звичайно, дуже сильний, але для таких масштабів недостатньо просто мати силу, потрібна ще й постійна концентрація. Це не практично і не доцільно.

Еге ж, звісно, ​​і як я сама не зрозуміла? Те, що чоловік може в повітря підіймати ось такі громадини, це все фігня. Не підіймає ж, бо то не практично.

А Рок також так може? Кидаю на чоловіка поруч, уважний погляд. А він чомусь сидить та загадково посміхається.

− Ти не зовсім правильно розумієш механіку управління енергіями, дівчинко. Але... я теж можу, так.

Капець.