Купи мене - Катерина Дако

- Чому ви погодились? Навіщо? - щиро дивувалася я.

- Я... думав, вона побачить, що це мені не потрібно, що я все одно хочу тільки її, і заспокоїться. Але вона ніби з котушок злетіла. Ось на друге таке полювання мене притягла.

Я спробувала поставити себе на місце цієї Емми. Ну, ось є чоловік, з яким ти вже дуже багато років разом. Зрозуміло, що кожен із вас має свої справи. І в нього – часті відрядження. У яких він незрозуміло, що робить. І, знаючи його сексуальні апетити, найімовірніше, не веде життя ченця... А, ну до цього, швидше за все, треба додати той факт, що я ж не молодшаю, втрачаю красу, хоч і старанно стежу за собою.

Ну, і що б я в такій ситуації зробила?

Адже складне питання...

Напевно, я теж ревнувала б. Та напевно б ревнувала.

Можливо, навіть, дійшла б до стеження. А може... почала б закочувати істерики, аби не їздив нікуди...

Ну от хто його знає, як би вчинила. Але точно б не в такий спосіб. Типу, хочеш інших - роби це у моїй присутності. Це зовсім крайній варіант для мене.

Ми замислилися кожен про своє. Я давно з'їла свій омлет, чоловік доїдав сніданок.

- Каву будеш? - спитав він, розірвавши тишу.

- Так дякую. Давайте зроблю.

- Та що там, сиди...

Він підвівся і відійшов до кавомашини. Повернувся за кілька хвилин із двома чашками.

- Ну так що? - спитав, сідаючи навпроти. - Вирішила, де мені Емму знайти?

- Ні, це поки що не вирішила. А ось що робити потім – точно знаю.

Він лише здивовано підняв брову.

- І що ж?

- Стати, нарешті, мужиком, - сказала, і сама раптом зрозуміла, що він може відреагувати на мої слова досить агресивно.

Але ніякої негативної реакції не було. Та й взагалі жодної реакції не було. Він ніби пішов у самого себе. Задумався надовго.

Я подивилася на браслет. У нас залишалося ще п'ятнадцять хвилин. І потім я повинна піти...

– Це так очевидно? - раптом перервав мовчання охриплий голос.

- Так. Дуже, – чесно зізналася я. - Ви ж так і залишилися тим студентом, який не наважувався у двері постукати.

Він знову замислився.

- Я б на вашому місці коли знайшла дружину, надавала б їй по м'якому місцю і потягла додому. І зробила б усе, щоб вона зрозуміла, хто в хаті хазяїн. Наприклад, возила б її із собою у відрядження, незважаючи на те, що у неї своя робота. Ви чоловік. Ваші інтереси мають враховуватися. Хоче вона, щоб їй не зраджували – нехай надає постійний доступ до тіла. І не йдіть у неї з приводу таких сумнівних заходів. У результаті зараз погано і вам, і їй. І невідомо ще, де і в якому стані ви її знайдете.

Чоловік дивився убік. Не знаю, був він згоден зі мною чи ні, але напевно я підкинула йому ґрунт для роздумів.

І тут мені спала на думку ще одна ідея.

- Скільки вам років?

Мисливець отямився від своїх думок і здивовано глянув у мій бік.

- Мені? Сорок один.

- Емма ваша ровесниця?

Він кивнув головою.

- Ну так у сорок два цілком ще можна народити...

Здивований погляд став спочатку дуже здивованим.

А потім, коли розуміння прийшло, на обличчі чоловіка виник сумнів, потім заперечення, але потім він раптово хитро і якось відкрито посміхнувся. Значить, влучила у яблучко.

- Так, напевно... - була його відповідь.

Але я вже зрозуміла, що дитині бути.

- Ну й добре, - сказала, підводячись. – Приємно було з вами поспілкуватись. Дякую за сніданок...

Погляд, яким він мене окинув, ніби вперше побачив, говорив лише про одне: він справді нікого не бачить крім своєї дружини. Перед ним в одному рушнику сидить молода і ніби приваблива дівчина, а він думає, куди зникла його Емма.

- Але ж ти сказала, що допоможеш її знайти...

- То подивіться по камерах. Тут, напевно, є спеціальна кімната з відеоспостереженням. Навіть у договорі про це написано...