Невинна для мажора - Ольга Суниця

-         Я лише офіціантка, принесла напої, - промовляю тремтячим голосом, обходжу його і прямую до дверей.

Він обертається і грайливо рухає бровами.

-         Може залишишся, приєднаєшся, - пропонує. - Я гарно заплачу.

Чути такого навіть не хочу, тому категорично качаю головою.

-         Ні, дякую. Мені треба працювати.

І вибігаю у коридор. Мчу у залу, подалі від кімнати, туди де багато людей.

Шалено стукає серце, руки не перестають тремтіти, але все одно беруся за обов'язки. Обслуговую столики і намагаюсь не думати, що зараз коїться у тій кімнаті. Цікаво, хто з танцівниць погодився на цього клієнта? І чи дійшло у них на щось більше ніж звичайний танець.

Ця думка не дає мені спокою тому наприкінці зміни, коли майже всі розійшлись, вже на дворі ловлю Камілу, перш ніж вона сяде у таксі і поїде додому. Вона стоїть трохи далі від чорного входу і потягує тонку дамську сигарету. Зупиняюсь біля неї, вловлюю слабкий запах диму.

-         Отримала гроші? – запитує, зиркає на мене і видихає нову порцію диму.

-         Так, навіть не сподівалась, що стільки зароблю за тиждень, - відповідаю.

-         Тут можна гарно заробити, але приходиться миритися з нахабами і приставучими клієнтами, - хмикає вона.

-         Я сьогодні носила напої до кімнати для привату, - починаю тему, яка мене цікавить. – Хочу тебе дещо запитати.

Каміла викидає сигарету і повертається до мене впритул.

-         Вперше там була? – киває.

-         Те ліжко, - замовкаю, не знаю, як сказати. – Вони там займаються тим, чим я думаю?

Каміла хмикає і закочує очі.

-         Офіційно правила такі – ніякого сексу, - так просто говорить, наче про цукерки. – Але якщо клієнт хоче, а дівчата не проти, Стас їм не забороняє.

-         Але це ж проституція, - шоковано промовляю.

Я б таким точно не займалась. Спати з чужими чоловіками за гроші. Гидота.

-         Я б назвала приватний танець з продовженням, - знизує плечима Каміла. – Зрозумій, Настю. Більшість дівчат наших карапкаються зі злиднів. Деякі тягнуть фінансово усю сім’ю. Не нам осуджувати їх. Це рішення особисто кожної.

-         Офіціантки теж цим займаються? – прищурюю на неї очі.

Страшно почути відповідь. Я на грані того, щоб покинути цю роботу прямо зараз. Ігор був правий. Тут займаються жахливими речами.

-         Зараз таких немає, але раніше було декілька таких дівчат.

Шоковано дивлюсь на подругу. Чомусь мені навіть в голову не приходило, що таким тут можуть займатись. Стриптиз я ще можу зрозуміти, але секс за гроші. Невже справи в дівчат на стільки жахливі, що вони так низько опускаються?

Біля нас зупиняється машина, таксі для Каміли.

-         Дам тобі пораду, - говорить вона серйозно. – Не сприймай все так близько до серця. Це їхні справи, чим вони займаються. Тебе змушувати ніхто не буде. Лише ти вирішуєш, на скільки опускати свою моральну планку.

Вона підходить до машини і сідає всередину, залишивши мене одну. Я розгублена не знаю, що й думати. Стою самотньо у напівтемряві і спостерігаю, як роз’їжджаються останні працівники бару. Потрібно було замовити собі таксі, та забула.

Двері чорного входу відчиняються і виходить Стас з Ліною. Блондинка тулиться до його руки і щось шепоче на вухо. Уважно спостерігаю за парочкою. Не приємно дивитись на них, чомусь відчуваю себе зрадженою, хоч і не маю на це право. Якщо він декілька раз мене цілував, це ще нічого не значить.

Стас відповідає їй щось, качає головою і відчіпляє дівчину від себе. Стою тихо навіть не рухаюсь, чекаю поки вони відійдуть, зникнуть з моєї дороги. Не хочу, щоб вони мене помітили. Але Стас іде до машини сам, дівчина залишається. Дивно, хіба вони не разом їдуть.

-         Стасе! - голос Ліни пригнічений і мені навіть трохи стає її шкода.

-         Ліно, їдь додому, - чоловік незадоволено говорить і повертається до дівчини. Він коситься в мою сторону і наші погляди зустрічаються. Помітив все ж таки. - Настю, ти чому досі тут?

Мені нічого не залишається, як зробити крок у перед, вийти на світло ліхтаря. Відчуваю на собі жорсткий погляд Ліни, але ігнорую її як можу. Приходиться не відводити очей від Стаса.

-         Зараз замовлю таксі і поїду, - твердо говорю і починаю діставати телефон з сумочки.

-         Сідай у машину, поїдеш зі мною, - чую тон, котрий не приймає заперечень.

Я завмираю. Пропозиція заманлива. Чекати таксі не хочеться, а ми все одно в одному будинку живемо. Ще й хочеться запитати власника закладу за те ліжко у кімнаті привату, як він до всього цього ставиться. Але Ліна стоїть збоку і намагається вбити мене шаленими очима. Якщо сяду в машину, ще більше її розізлю. І через це в нас може бути ще не один конфлікт.

Вагаюсь не довго. Ревнива дівчина не змусить мене відмовитись проїхатись додому з комфортом. Без зайвих слів прямую до Стаса і відчиняю дверцята, сідаю на пасажирське сидіння. Він здивований, що так легко згодилась, але нічого не говорить. Обходить капот і не глянувши на свою коханку, сідає за кермо. А я ось повертаю в її сторону голову, перш ніж ми рушаємо з місця.

Ліна стоїть одинока у сяйві невеликого ліхтаря, її покрите тінями обличчя здається не природньо бліде і перекошене від гніву. Вона не відриває від мене блакитних, переповнених образи очей. Її погрози не спрацювали. Я продовжую, по її словах, крутитись біля її хлопця.