Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

Всього три дні виявилися достатнім часом, щоб вранці стати біля шафи і уперти руки у боки. Я виділялася. І ні, це не фантазії і не результат адаптивного періоду. На жаль, це факт! Гардероб, привезений з собою впадав у вічі так сильно, що після нікчемно малого відрізку часу, став заважати. Внутрішньо захотілося припинити ловити косі погляди і злитися з натовпом, щоб швидше звикнути до обстановки. 

    У цьому світлі, десяток блузок, сорочок, три ділові костюми і засилля спідниць — ніяк не вписувалися в ритм того життя, в яке я потрапила. Найгірше, що подібне ганчір'я старило, чим вганяло в смуток. 

    Ще трохи, і мене відвідали б думки про те, що я стара діва. В принципі, відображення в дзеркалі про це і кричало. Особливо запущеним волоссям, де в пасмах натуральний колір загубився між залишками минулого фарбування. 

    — Потрібно це міняти, — членороздільно вимовила і закрила дверцята шафи. 

    Кинувши погляд на наручний годинник, швидко одягнулася в спортивний костюм худі і рішуче взялася за стільниковий. Перевіривши фінансовий стан, зійшлася на думці, що необхідно терміново привести себе в порядок. Люда не даремно промивала мені мізки перед від'їздом. Буквально вмовляла сходити в салон і оновити гардероб. Але я забила на настанови подруги, зійшовшись на тому, що Катерині Шевченко паралельно на думку оточення. 

    Так я думала, після розставання з Женею. Погляд зупинився на екрані стільникового. На мить я відчула себе розгубленою. Можливо, причиною бажання таких змін стала не зайва увага, від якої хотілося позбавитися, а навпаки? Що якщо справа в... 

    Я скосила погляд на двері, за якими ось вже годину грала музика і чувся хор голосів. 

    — Дурниці! Та ну, ні! — скривилася і відхрестилася від дурних думок відразу. 

    Накинувши капюшон на голову, я упевнено зробила крок до дверей, з наміром влаштувати день шопінгу і моєї скромної персони. До речі, відразу вловила дивний аромат з вітальні. Слід зазначити, такі запахи я зустріла тут уперше. Вони лоскотали ніс, натякаючи на здорову їжу. 

    Я обережно вийшла у вітальню, а коли огляділася, прикипіла поглядом до картини в секторі кухні. Ні, те що Леонард, він же Самурай, він же Лео, ще учора вночі припхався в наші апартаменти я знала. Слава Всевишньому, цього разу уроків по вокалу не було. 

    Хоча хто його знає, може він дійсно збоченець і засунув їй до рота кляп?

    Подавивши порив здивування, вирішила, що пора звикати до таких ексцесів. Не надавати особливого значення тому, що на нашій кухні стояли вже два мужчини в одних трєніках. 

    Критично оглянувши дві міцні спини, помітила, як статура світлошкірого Вальтера відрізнялося від того, до кого я прикипіла поглядом з особливою увагою. Вигляд смуглявої спини Лео, за якимось бісом, викликав свербіж на подушечках пальців. 

    По задоволеній фізіономії Кімберлі стало ясно, що стало причиною сніданку Вальтера у нас в гостях. Дівчина, як сита кішка вийшла зі своєї кімнати, на ходу збираючи волосся у високий хвіст. 

    — Ранок добрий! — я прокашлялася, натякнувши на свою присутність і рушила у бік вхідних дверей. 

    — Мон шері, сніданок майже готовий. Не втікай! 

    Я завмерла на півдорозі, а озирнувшись, вловила чіпкий і зацікавлений погляд Кім. До речі, Леонард навіть від плити не відвернувся, коли говорив. Він продовжував готувати щось в квадратній сковорідці, а Вальтер діставав прилади з шафи. Скоріш за все, німець, якось занадто вже спокійно і тепло посміхнувся. Кім влаштувала їм прочуханку через мене? Чи ці адекватні люб'язності — аукціон небаченої щедрості? 

    — Вальтер Шульц. Ваш студент, фрау.

    Німець. Я не помилилася. Почувши звернення у кінці фрази, остаточно плюнула на їх дикі заскоки в мовному питанні. Нехай ліплять, що хочуть. Кивнувши і посміхнувшись у відповідь, повернула у бік холодильника. Все ж, я не горіла бажанням зіскочити зі здорової їжі на фастфуд. 

    Діставши молоко і розкрутивши кришку, присягаюся, дивилася куди завгодно, але не у бік плити і мужчини, який готував. Виявляється це сексуально. Я б навіть сказала — занадто. Женя за весь час нашого спільного життя, не приготував навіть яєчню. Він вважав, що подібним повинна займатися жінка. Це природно, адже його мати цілком підтримувала точку зору сина. Вона не раз прибігала до нас додому з пакунками повними їжі, і все намагалася привчити мене готувати те, що любить Євгеній. 

    Не вийшло. Тепер йому готувала інша краля.

    Попиваючи молоко, в голову прийшла думка, що ми навіть жодного разу не займалися сексом на кухні. Людка, наприклад, щосили нахвалювала свою "десятихвилинку". Так вона називала швидкий трах перед роботою вранці після сніданку. Вислуховуючи її одкровення, на свій сором, я награно піддакувала, роблячи вигляд, що моє інтимне життя не менш насичене. Нісенітниця. Ми займалися сексом максимум у ванній кімнаті. Женя в цьому питанні обирав класику під ковдрою. Зараз, дивлячись на напівголого чоловіка, що готував дивний омлет, прийшла думка, що він якраз вважає за краще уникати ковдр і вимкненого світла. 

    Не помітивши ступору за думками, я застигла поглядом на тому, як Леонард перевертав незвичайний за формою омлет. Хлопець скручував його лопаткою в довгий рол і постійно придавлював. 

    — На суші схоже, — з цікавості встала поруч.

    Лео одразу ж простягнув мені шматок від омлету, затиснутий дерев'яними паличками.

    — Спробуй, мон шері, — тихо скомандував, а я підняла погляд. 

    Очі так і прикипіли до його губ. Приблизно за секунду, стала занадто ясною одна штука. Прямо зараз, я уперше стояла до нього так близько. Настільки, що могла розгледіти кожну тріщинку і візерунок пухких губ хлопця. Шкіра його обличчя виглядала гладенькою, позбавленою слідів щетини навіть на красивому масивному підборідді і чіткому контурі щелепи. 

    Наші погляди зустрілися, і мені б у той момент спам'ятатися, але я не змогла. Все одно, що заворожена стежила, як його зіниці швидко розширювались, а густий погляд тягнув до себе. Він притягував, а Лео чіпко оглядав моє обличчя. Уважно і довгим поглядом, він так само став розглядати і мене.