Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Дівчина стиснула пухкі губи і стягнула чіпець. Вона поводилася дивно і постійно поглядала на двері.  

    — Ти щось хотіла? — я порушила її мовчання першою, і з деякою долею побоювання стала чекати відповіді.

    — Хлопці готують якусь капость для тебе. Ти новенька, повинна пройти посвяту, але я вирішила тебе попередити. Це завжди дуже жорстоко, а винахідливість Рікардо і Вальтера з кожним роком все майстерніша. Тому будь на змінах акуратніше.

    Закінчивши пошепки, дівчина підморгнула і пропустила вперед в коридор. 

    — Це ще хто? — відразу поцікавилася, адже імена мені не знайомі. 

    Марі всміхнулася і відповіла:

    — Банда Самурая. Скоро ти їх побачиш.

    Марі не збрехала. Як тільки зміна закінчилася, я дійсно побачила в нічних сутінках, як до парковки під'їхали два байки. Уповільнивши крок, я придивилася і визнала знайомі обличчя. Їх я зустріла під час обідньої перерви в "Маку". За спиною німця, того самого високого блондина, очевидно, на ім'я Вальтер, сиділа Кімберлі. Поруч на залізному коні свій зад грів Рікардо.  

    Щоб не попастися на очі Кімберлі, я вирішила повернути у бік лікарняного парку, і прошмигнути через нього. Обернувшись не відразу помітила рух поруч, а потім мало не вдарилася носом в чиїсь груди. Хоча чому в чиїсь? Леонард неспішно нахилився і прошепотів: 

    — Добраніч, мон шері. 

     Не дочекавшись відповіді, він обігнув мене по дузі, ніби точно знаючи, що я стану дивитися йому услід. Потрібно було відвернутися, але я все одно не відвела погляд, поки не оглянула чоловічу фігуру у вогнях вуличного освітлення. Лео йшов ліниво, як кіт. Розмахував в руці шоломом, і навіть не збирався поспішати, хоча друзі чекали тільки його. 

    — Спокійно... — чомусь прошепотіла і обернулася у бік парку. 

    Повільно рухаючись уздовж пустої алеї, я засунула руки в кишені піджака і вдихнула повними грудьми. Втягнула прохолодне нічне повітря глибше і закрила очі, зробивши декілька кроків наосліп. 

    Дикий, повний вражень, хвилюючий, дивний, страшний, але з тим дивовижний перший день в Штатах добіг кінця. 

    Дивно, та як би я не злилася, не дивувалася, і скільки б разів не потрапила в пікантні і дурні ситуації — мені сподобалося. 

    Дивно сильно. Напрочуд незвично. 

    Посмішка торкнулася обличчя, і я закусила губи. До біса забобони! 

    Мені дійсно сподобався ненормальний світ навколо.