Я (не) втечу від тебе. - Марі Керімей

Глава 8 

Я прокинулась від того, що мене хтось гладить по плечі. Це було досить приємно. Я розплющила очі та побачила сидячого перед собою Олександра. Я легко посміхнулася.

— І що ти тут робиш в таку рань, М? — запитала я сідаючи на ліжку протирають очі руками. 

— Зайшов побачити тебе, — посміхаючись відповів він. Напевно перший раз за весь цей час я бачила, як він посміхається. Та і я теж перший раз була досить щасливою та щирою . Може це й на краще, що так зі мною сталося.  Звісно я йому не пробачила, але трохи змирилась зі своєю долею. Все одно іншого виходу у мене немає.  

— Ой, ой...  Перестань брехати, — розсміялась я.

Олександр нічого не відповів притягнув мене до себе і ніжно поцілував. Я не очікувала такого. Та ще від нього. Поцілунок був настільки ніжним, що я розтопилась в ньому. 

— Напевно дуже скучив, — вимовила я йому в губи. 

— А ти, як думаєш, — відсторонюючись промовив він. — Збирайся я чекаю тебе унизу.  — встаючи з мого ліжка приказав  він.

— Олександре! — викрикнула я, на що він обернувся.  — Наша домовленість ще в силі ? — невпевнено запитала я. 

— Так, — не задоволено мовив на, що я тільки фиркнула. 

Він напевно не хотів, щоб я була його тільки за домовленістю. Але інакше я не зможу. Я й так йому не вибачила.  А стати чиєюсь іграшкою просто так все одно не збиралась. Тому так хоча б я буду певна, що не дарма через це пройшла.  

Вставши з ліжка я пішла у ванну. Зробила всі водні процедури й пішла до гардеробної. Вибрала я доволі швидко собі образ на сьогодні: червоний брючний костюм, чорну блузу без рукавів і чорні лодочки.  Сумочку теж взяла чорну. Зв'язала волосся у високий тугий хвіст. Нафарбувала  очі, зробила стрілки та підкреслила губи червоною помадою.

<<Ну просто лялька.>> — Милуючись собою думала я. 

На дворі була Весна. Досить тепло, як для квітня.  

Я вийшла з кімнати з посмішкою. Їсти зовсім не хотілося, тому я пішла зразу на вихід. 

Олександр уже чекав на мене в машині тому я сіла і поцілувала його в щоку.  

Ну ж я покірна дівчинка, не брикатись. Я згодна зробити все, що завгодно, щоб повернути минуле життя. Тобто дитинство ,тому повинна підкоритися.  

— Ти шикарно виглядаєш. — промовив він не зводячи з мене очей. 

— Тому, що більше не полонянка, — от навіщо я це ляпнула. Олександр одразу перемінився в обличчі. Став холодний і відсторонений. Далі до університету ми їхали мовчки.  

— Я заїзду за тобою о другій, — я лише кивнула і хотіла вже вибігти з машини, але Олександр затримав мене та поцілувавши. — Не забудь сьогодні о шостій ми йдемо на благодійний вечір.   

— Не забуду, — з цими словами вийшла з машини.  

Я йшла до своєї аудиторії та ніде не могла знайти Риту. Зате наткнулися на Бегама. Він з захватом розглядав мене.

— Привіт... Ти шикарна, — вимовив з задоволенням.  

— І тобі привіт, — вийшло занадто серйозно, я б сказала, офіційно. 

— Як ти? Чув у тебе багатий хлопець, — сумно запитав він.

— Чудово! Он петлю на шию повісили,  — розсміялась я. Від чого він не розуміло на мене глянув. —  Не звертай уваги я пожартувала, — додала я. Мало, що він там подумав, ще проблем мені з ним не вистачало. 

— Ну й жартики у тебе, — мовив спираючись рукою об стіну.  

— Ну які вже є, — мовила я та розвернулась йти геть. — Добре мені вже час, — кинула йому в слід та пішла до  своєї 305 аудиторію юриспруденції.  

— Мелі! Почекай, — Бегама наздогнав мене біля дверей. — Може сходимо кудись? — Запитав він з надією в голосі.  

Я б пішла з ним, але Олександру це не сподобається. Але хто його питатиме. Я ж не заручниця. Чи все ж заручниця? 

— Добре тільки не довго, бо в мене плани на вечір.  Після пар зайдеш за мною, підемо в кафе. Але в тебе є тільки пів години, —  суворо повідомила. Я вже стала схожа на Олександра, от, що буває коли живеш з владним чоловіком. 

— Як скажеш. Тоді до зустрічі, — Бегам усміхнено пішов у свій бік, а я зайшла до себе в аудиторію. Так ми з Бегамом від лютих ворогів стали ніби друзями. 

Коли я зайшла до аудиторії всі погляди були прикуті до мене. Мені навіть було трохи не зручно. Я підняла голову і пройшла з усмішкою на своє місце де мене вже чекала Рита.  Вона була досить розлючена. Я незрозуміло глянула на неї та зітхнувши сіла. 

— Привіт, я тобі все розповім, — затараторила я швидко, аби вона не почала метати блискавки. 

— Ще і як розповіси! — Вигукнула вона досить голосно, що всі погляди були прикуті до нас. .

Я почала все їй розповідати. Вона була трохи шокована трохи усміхнена, але мене слухала уважно. Не перебивала. Моя розповідь дійшла до кінця. Дещо я звісно приховувала ,бо вона б певно поїхала до Олександра і закатала б йому скандал. Тому краще мовчати. Бо ще і їй влетить.

— Ну ти подруго даєш. Так вляпатись, — вона помахала незадоволено головою.  

— Зате тепер я уклала домовленість, тому все, що я хотіла зробити після навчання зробиться у два рази скоріше і без мене. Олександр зробить це за мене, — я задумалась, адже не все так просто. Мені доведеться робити все для Олександра. 

— Ти божевільна! — майже прокричала вона. 

— Ритуль, повір в мене все одно не було іншого виходу.  Я і так у пастці. Я потрібна йому, — тихо прошепотіла я.   

— Але ж... — не зуміла договорити вона я їх перебила.  

— Ніяких але, — помахала я головою.  

— Як знаєш.Тільки я не розумію навіщо ти тоді зустрічаєшся з Бегамом у кафе? — запитала вона піднявши брови до верху. 

— Навіть не знаю, — розвела я руками. — Треба написати Олександру, щоб не заїжджав по мене. 

— Давай, — промовила вона та почала слухати лекцію. А я почала писати смс:

"Любий... По мене можеш не заїжджати. Я буду з Ритою. Повернусь додому о третій "

Коли пари закінчились ми з Бегамом сиділи у кафе. Він все розпитував про Олександра, а я лише відмахувалась. Йому не слід нічого знати. Ми ще трохи посиділи випили каву і я визнавши таксі поїхала додому.