Дамір - Iрина Давидова

— Ліє, це я! — крізь шум почула голос подруги.

— Руслана? — повернувши замок, відкрила двері, здивовано дивлячись на Руську, яка стояла на порозі. Дівчина виглядала жалюгідно — розпатлана, із лицем, забрудненим косметикою, що поволі стікала, від холоду обіймаючи себе за худенькі плечі.

— Нарешті, півгодини вже у двері тарабаню, — схлипуючи, пробурчала вона і, потіснивши мене в сторону, пройшла у квартиру.

— Що з тобою трапилося? — закривши двері, повернулася до Руськи, оглядаючи схвильованим поглядом.

— Жень... — схлипнула вона, прикриваючи обличчя руками. Її плечі тряслися від плачу, що роздирав її. — Женька, — прошепотіла в закриті долоні.

— Що він зробив? Руся, що він зробив? — наблизившись до неї, схопила її за передпліччя. Трусонула її, намагаючись привести до тями. І сама була в паніці, перелякана. Невже цей покидьок її образив?

У відповідь дівчина ще більше заплакала, киваючи головою. Розумію, що зараз від неї зовсім нічого не доб'єшся, але потрібно було якось вгамувати істерику.

Заспокоївшись сама, відвела Руслану в кухню, посадила на стілець і відійшла до плити. Поставивши на вогонь чайник, насипала в нього для напою ароматних трав. Руся весь цей час слухняно сиділа на стільці, схлипуючи і розтираючи мокрими руками туш по обличчю.

Коли напій нарешті був готовий, я сіла поруч з нею і, підставивши подрузі чашку, змусила її зробити кілька ковтків. Через деякий час, Руся трохи заспокоїлася, сльози перестали котитися по обличчю безперервним потоком, а погляд сфокусувався на мені.

— Краще?

— Ага, — киває, ніби бовдур, чмихаючи носом.

— А тепер іди, вмийся, прийми душ, і я чекаю тебе для розмови, — піднявшись, подала їй руку. Провівши до ванної кімнати, вручила чистий рушник із шафи. Руся слухняно кивнула і, причинивши за собою двері, відкрила воду в душі.

Через хвилин п'ятнадцять, подруга повернулася в махровому халаті й рушником на голові. Її обличчя було червоним від сліз, але істерики більше не було.

— Сідай, — постукала рукою по ліжку поряд з собою. Руся слухняно залізла під ковдру і поклала голову на мої коліна.

— Тепер ти можеш сказати мені, що сталося?

— Так, Женя приревнував мене, — промовила пошепки, ледве чутно, її голос тремтів і зривався. Здається, ще трохи – і вона знову заплаче.

— Так це зрозуміло, у Жені твого одна біда... — втомлено зітхнула я, погладжуючи її по руці.

Руся, піднявшись, і змахнувши з куточків очей сльози, продовжила свою розповідь.

— Я сьогодні в кіно пішла...

— Сама?

— Сама. Ти ж на роботі тепер, Женька на навчанні. А мені дуже хотілося подивитися фільм із Джейсоном Стетхемом. Ти знаєш, як я його люблю, — кинувши на мене ображений погляд, подруга опустила погляд на свої руки.

— І?

— І на сеансі зустріла його друга. Пашку Іванова, сусіда його, — пояснила вона.

— Я зрозуміла.

— Вечір вже був, він запропонував підвезти мене, ну, щоб я на метро не їхала і не йшла потім у темряві. Довіз, все добре. Женька приходить, я розповіла йому, дурненька, і тут як понеслося! Він ніби озвірів, почав кричати на мене, що я зрадниця. Ображав. Просто з брудом змішав! Дверцята в шафі розбив, половину квартири розніс. Я вибігла, не могла більше знаходитися поруч із ним. А дорогою до тебе отримала ось це, — вона простягнула мені телефон, і я побачила на екрані повідомлення:

«Можеш бути вільна».

— Це кінець, Лі, — приречено прошепотіла подруга, дивлячись на мене крізь пелену сліз.

Половину ночі я тримала її на руках, заколисуючи, немов маленьку дитину, заспокоюючи. Мені її нескінченно було шкода. Не розумію, як можна довести себе до такого жалюгідного стану? Побиватися за якимось неадекватним хлопцем. За тим, має тебе за ніщо, і за будь-якої зручної можливості готовий обізвати найгидкішими словами. Але Руська любила його всім своїм серцем. І це почуття її не просто вбивало, воно руйнувало. І вибратися з цього болота їй одній несла.

— Давай, завтра в клуб махнемо, а? Тобі треба розвіятися, подруго. Потанцюємо, вип'ємо, легше стане, — шепочу їй.

— Ага, нап'єшся з тобою, — пробурчала ображено Руська. — Ти вічно обіцяєш, а як до справи доходить, пару келихів, і в люльку. П'яниця та ще.

— Не повіриш, цього разу все вийде, — усміхнулася на слова подруги. — Мені й самій треба розвіятися. Дуже вже я нервова стала через одного неприємного типа.

— Розповіси?

— Завтра розповім, мила. За чаркою текіли. А поки нумо спати, мені до дев'ятої на роботу. — Укривши Русю ковдрою, вимкнула світло і, вмостившись на іншій половині ліжка, закрила очі.