Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
Розглядаючи чергову книгу з рунами, намагалася знайти хоч якийсь вихід. Зважаючи на дані, що я знайшла. Все було зав'язане на крові наших предків. Давно вже роздивилася своє тіло і знайшла лише дві чорні руни. Одна з них була на моєму пальці у вигляді кільця, інша на спині. Як з'ясувалося, вони ніяк не шкодили мені, а лише захищали. Але належати комусь, і носити на тілі чийсь знак - не хотілося.
Несподівано все моє тіло вкрилося темно-зеленим сяйвом і я в паніці відкинула від себе книжку яку в цей момент тримала в руках. Переді мною сплив стародавній пергамент із почерком батька та печаткою роду Оуен. А ще кривавий відбиток долоні через весь лист, я й здригнулася.
Читаючи практично права на людину, що належить мені. В паніці підібгала ноги під лавку на якій сиділа. Але пролунали незрозумілі звуки, і листок паперу випарувався в пилюку, летячи в мене. Вирішивши, що перевтомилася і мені здається всіляке. Ухвалила рішення негайно повернутись до своєї кімнати, та відпочити.
Рудих відьом було дві. Вірніше моя сусідка та Надін, котра розкладала матрац біля мого ліжка на підлозі. Весело щебечучи на не зрозумілій пташиній мові.
Біля горщика, на столику, сидів білий ворон і відповідав їй так само радісно розмахуючи крилами у різні боки.
Зачинивши двері, я знову зазирнула всередину кімнати, потерла очі та знову зазирнула.
- Це не сон? - Запитала дівчат.
- Пані, зараз іде ремонт будинків після виселення старших курсів і мені поки ніде спати. - Чемно промовила Надін.
- За кілька днів вже почнеться навчання. Довго вони щось.
- Попередній ректор, надто старий і вже не справлявся зі своїми обов'язками. Нині все вже вирішили.
- Зрозуміло. - Пробубоніла.
- Накази міс?
- Спи, якщо хочеш.
- Завтра бал і вам прийшло запрошення, - засяяла вона очима.
- Я не піду, мені нічого надіти! - Скосила я хитру посмішку на обличчі, зникаючи за дверима ванної кімнати.
- Ваш батько подбав про це. Прислав сукні та прикраси. - Чую крик за дверима.
- Можна я не піду? Захворіла.
Погодилася із собою, що не піду. Знову ноги болітимуть, тугий корсет у якому нема чим дихати, неприємні співрозмовники, брехливі погляди.
- А вже ж, можливо. Дозвольте виготовити зілля хвороби, для вас, і тоді не доведеться нікуди йти. Лорд Крамер пояснив, що це заручини.
- Зрозуміло, отже доведеться йти. Буль, буль...- поринула у баддю з теплою водою повністю.
Весь наступний ранок я міряла сукні, які прислав батько. Проблема була і ще яка. Як виявились мої груди, виросли в обхваті й тепер практично вивалювалася з корсета. Гаразд там талія не сильно змінилася, але, мабуть, мені тепер доведеться менше нахилятися. Інакше всі побачать мою оголену красу.
Зупинивши вибір на яскраво-синьому простому платті. Тому що воно більш просторе в грудях, рушила у відкритий батьком портал. До речі, батька я не бачила відколи зустрілася на першому поверсі гуртожитку. Здавалося, він сам намагався не траплятися мені на очі.
Широкий прохід імператорського палацу відкрився вишуканим виглядом. Гобелени, картини на стінах. Кілька вартових на шляху. Так, це звичайний портал, через який заходять гості до палацу. Я тут кілька разів була, щоправда, з батьком. Але сьогодні я йшла одна. У грудях неприємно кольнуло, але я змусила себе натягнути безтурботну посмішку і підійшла до головних дверей бального залу.
Охоронці оголосили про мій прихід і відчинили власноруч переді мною двері. Блиск і розкіш золотих і білих тонів, як завжди, захоплював дух. Я тільки присіла в легкому поклоні, біля входу, і рушила всередину.
Батько про щось шепотів із сивоволосим імператором сидячи біля трону. Поруч біля імператора було ще кілька придворних чаклунів. Як я зрозуміла то бойові маги, які рідко відвідують подібні зборища. Але сьогодні їх було багато навкруги.
Придворні та бойові відрізнялися кольором мантій надягнених на них. На придворних звичайного білого кольору плащі зі сріблястими рунами. Найсильніші носили мантії із золотими символами. У бойових були бежеві мантії з різними відтінками рун по них.
- Ходімо, - хрипко прошепотів Тіос, що в цей час з'явився поруч.
Він схопив мене міцно за долоню і потяг прямісінько до імператорського трону. Після чого присів на одне коліно, перед правителем промовивши:
- Я Тіос спадкоємець Карсіна, згоден взяти в дружини дочку сім'ї Оуен. Нехай вона ще не вирішила, але я згоден чекати.
У паніці металася поглядом від нього до батька, потім ковзнула очима по залі. Тут стояли тільки маги й скоріш за все танців не буде. А я навіть не знаю, що відповісти. Так розгублено і дивилася на всі боки ляскаючи віями. Відчувалася самотність і смуток.
І хто знає, що казати імператору? Я з ним раніше так близько не зустрічалася. А він в цей момент сидів всього за кілька метрів від мене і хмурив свої брови, граючи веселими іскорками в синіх очах. Ось, мій дар мови відразу зник.
- Що ми можемо зробити панове? - Гучно озвався він на весь зал.
- У зв'язку з ситуацією, що сталася. Пропоную обмін тілами!
Від хрипкого голосу одного з Бойових чарівників мене навіть похитнуло.
- Згоден, - пролунало від Тіоса.
- Ні! - Пискнула з жахом.
- Це тимчасово, дочко. Ви лише дізнаєтесь відгук тіл на один одного, а потім все повернеться на свої місця.
- Не треба, - зашипіла прикриваючи долонями вуха.
Старечий голос одного з магів почав зачитувати заклинання, а я, заплющивши очі, намагалася захистити себе магічно.
- Прошу, не треба!
Але через кілька секунд мій голос був уже чоловічим.
Тіло змінилося, точніше я змінилася. Вставши з коліна, з жахом зиркнула на руну під ногами. Тепер я була вищою і руки стали більшими. Закололо щось у боці, але обмацавши помітила там прихований маленький кинджал у поясі. Він не різав, просто був легкий дискомфорт.
Зустрівшись очима з усміхненою собою, посміхнулася у відповідь. Відчувши ногою в чоботі ще один кинджал.
- У вас 12 годин! - Залунало осторонь, а мій настрій різко впав.
Як я переживу цю половину доби? Тепер дивилася на свої, вірніше, чужі долоні. І мені стало страшно. Можливо лише лягти поспати? А там більшість часу пройде.
- Схоже на те, що я в дуже втомилася. - Тихо припустила в голос, погоджуючись з собою, що план хороший.
- Можливо, - реготав мій радісний голос.
Дивно, але в тілі була легкість і втоми не було ніякої.
- Ходімо, покажу тобі свою кімнату в палаці. Там поговоримо. - Продовжував веселитися моїм голосом Тіос.
Схопивши за руку, він потяг мене із зали. А я намагалася не впасти. Зріст відрізнявся і було незвично йти не собою. А ще ноги трохи більші, вірніше ступні. Кілька разів ледь не впала, спотикаючись через свої теперішні ноги й відчула спиною ще декілька кинджалів за поясом.
