Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
- Підіймайся, - штурхала мене сусідка, штовхаючи в спину.
Розплющивши одне око, я ледь ковзнула по ній поглядом і відштовхнула від себе заклинанням щита світла. Після чого перекинулася на інший бік, досипати. У кімнаті було ще темно, а отже вона пробудила мене ще до світанку і навчання ще не почалося. То з чого раптом, мені її слухатись?
- Та вставай уже! Там доля моєї Фіві вирішується! - Шипіла на мене з люттю відьмочка.
- Ніякого діла мені нема до твого гризуна. А заважатимеш спати, руну мовчання на тебе накладу. - Висловила я їй свою думку.
- Безсердечна! - Прошипіла вона, вибігаючи з кімнати в сльозах.
Сон уже не йшов і довелося вставати. Після ранкових водних процедур, одягнувши піджачок із яскравим золотим символом та темні штани, рушила на вихід. Приталений піджак мав чудовий вигляд, а світлі балетки на ногах ідеально підійшли під тон форми.
У просторій залі першого поверху сидів на одному з диванів мій батько та стара чаклунка Грюсе. Біля батька схиливши голову нерухомо стояла Надін. А навколо них намотувала коло Афія.
- Ось вона! - Закричала молода відьмочка підбігаючи до мене і буквально притягуючи до тих, хто сидить.
Я тільки насупилася поглянувши на лорда Крамера з холодом в очах. Минуле приниження від нього я ще не забула, і зараз знову виникло бажання помитися. Батько помітив моє ставлення і насупившись пробурчав:
- Шановна мадам Грюсе, моя дочка - це єдине, що я маю. І заради ваших численних відьом. Я ризикувати нею не маю наміру.
Батько явно знав від чого я злюсь і зараз намагався пом'якшити мою лють. Тому я насупилась сильніше.
- Надінаріє Ауре, десять років тому я врятував вас від страти, і ви поклялися служити моїй сім'ї.
- Так, мій пане, - пролепетала Надін.
- Я довго розмірковував над тим, чому ви служите лише мені й зовсім недавно зрозумів. Ваша присяга була неповною.
- Але мілорде...
- Чи знаєш ти Надін, навіщо я взяв тебе до свого дому?
- Я гарна, - зарозуміло підняла підборіддя вгору, повногруда жіночка.
- Ти помиляєшся. Сьогодні присутня мадам Грюсе. Вона явно сильніша за тебе і ти ні в якому разі не проведеш нікого. Доню, сідай навпроти.
Він показав на крісла поруч із собою, але я продовжила стояти, склавши руки на грудях. Батько голосно хмикнув, стиснувши сильніше й без того тонкі губи.
- Твої ведійські чари запечатані. Зараз ми знімемо печать і ти даси повторну присягу вірності моїй єдиній дочці на крові. Станеш її вічною рабою. Помре вона, помреш і ти.
Надін тихо ахнула, але опустивши голову в згоді погодилася кивком голови. Я лише прикусила язика, намагаючись мовчати. Але в голові крутилися лише одні думки. Які й озвучила вголос:
- Навіщо мені нікчемна відьма?
- Якщо не помиляюся фамільяра леді Ауре тримають в імперській в'язниці тварин? - Прохрипіла найстарша з відьом.
- Все вірно.
- Незабаром туди відправлять і вихованця моєї учениці.
- Пане Оуєне, прошу.- Благала Афія.
- Я не проти проживання зі мною цього гризуна, - видихнула. - Тільки нехай не шкодить мені та моєму оточенню.
- Дякую! - Вигукнула відьмочка радісно застрибавши на місці.
А мені вже було начхати на те, що відбувається навкруги. Тому розвернувшись, вийшла на подвір'я. Ще був ранній ранок, а отже, легкий біг по території мені не завадить. Заодно й озирнуся навкруги, розвідавши територію.
За головним будинком розташовувався чудовий густий сад. Кам'янисті доріжки були розкладені колами з перекресленою лінією, що нагадувало руну захисту. Фонтани складалися зі статуй, що випускали воду. Подібне я вже раніша бачила в нашій столиці. Через кілька годин бігу, у моїй голові чітко вималювалася карта стежинок садку.
- А ти не простолюдинка, - пролепетав наздоганяючи мене знайомий хлопець.
Поглянувши на нього, зауважила, що ніс йому вже поправили.
- Я Річард із роду Неір. А ти?
- Світанія Оуен, - пробурчала.
Добігаючи останне, найбільше коло в саду. Попрямувала до гуртожитку.
В дверях мене схопила за долоні Надін і радісно вигукнула:
- Клянусь!
А потім обертаючись переможно глянула на стару відьму Грюсе.
Злегка злякавшись, обплутала її ланцюгами світла та обвела поглядом всіх присутніх, хто сидів у кімнаті. Мого батька вже не було. Афія вже радісно обіймала свою нутрію. Кілька студентів щось зубрили. Стара відьма лише радісно кивала і посміхалася, дивлячись на нас.
- Що це означає? - Запитала жінок.
- А те, що одна з найсильніших злих відьом тепер – ваша раба. Розважайтеся дівчинка.
Зло посміявшись, стара карга випарувалася в зелений дим. А я в паніці поглянула на тілогрійку батька, що стояла поруч, і зараз навіть не намагалася вирватися з моїх ланцюгів.
- Вихованця мого повернуть, все зрозумієш. - Радісно вигукнула вона мені у відповідь.
