Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
З шумом вдихнувши повітря, Тіос прикрив очі, а потім знову зітхнув й відсторонився. За кілька хвилин він підвівся з ліжка віддаляючись до виходу. Сама не знаю чому раптом у грудях відчулося розчарування. Мимоволі опустивши погляд, зиркнула на рослину, що пов'яла.
- Ні... - застогнала. - Будь ласка.
Ще мить і горщик з паростком відлетів на сусіднє ліжко. А мене затиснули в сталевих обіймах із силою впиваючись, у вуста поцілунком. Жадібним вимогливим поглинальним поцілунком, від якого миттю закрутилася голова. Наше дихання збилося і ми лише на секунду захопили рятівне повітря.
А Тіос знову притис мене до себе впиваючись у губи з жадібністю. Ніхто мене раніше не цілував. Ледве могла поворухнути руками, бо тіло пропалило теплою хвилею. Темна магія виходила з його долонь, і пестивши пройшлася по хребту, огортаючи все моє тіло, викликаючи легке тепле тремтіння.
Схаменулася коли вже обіймала руками за шию усміхненого чоловіка, притягуючи його з усіх сил до себе. Він тихенько рикнув і поклав мене на ліжко, потім почав цілувати з ніжністю в шию спускаючись все нижче. Але зупинив себе на тому, що не наважився розірвати на мені тонку сорочку.
- Я знову поспішаю, - з сумом у голосі видихнув Тіос. - Вибач, якщо налякав.
Мені хотілося закричати, що не злякалася. Але він уже підвівся, різким ривком піднімаючи мене з ліжка на ноги.
- Я хочу, щоб наш зв'язок тривав усе життя. Не маю бажання, щоб ти мене потім ненавиділа. Надалі намагатимуся бути стриманішим, адже я тепер твій учитель і не повинен допускати подібного.
Тільки примружилася з підозрою поглядаючи на нього. Можливо, помиляюся, але в його словах я вловила легку іронію.
- Можливо, ну його це навчання? - Чую тихий шепіт і чоловік схиляється цілуючи мої руки.
- Я буду вчитися! - Висловилася підтискаючи губи.
В його очах промайнули маленькі світлі іскорки, а на губах з'явилася задоволена посмішка. Чую не легке у мене буде навчання.
- Як гадаєш скільки протримаються? - Давлячись сміхом прошепотів біля відчинених дверей знайомий голос декана Мойре.
- Поняття не маю, - пробубонів ректор.
- Не вічливо підглядати.- Гримнув на них Тіос.
- Доведеться відраховувати... - жартома пробурмотів новий ректор.
- Обох! - Додав жартома декан, і судячи зі сміху вони попрямували далі по коридору.
- Він точно ректор? - Прошепотіла не вірячи.
- Почнеться навчання, сама побачиш. До зустрічі, кохана.
З пасом рук, він відкрив портал зникаючи в ньому. А я з глухим стогоном опустилася на підлогу.
- Що це щойно було? - Запитала сама себе.
- Пристрасть, студентка, пристрасть.
Промовив випливаючи з-за стіни напівпрозорий дух комендант.
- Не врахована рослина?
- Ви жартуєте?
- Так! - Вигукнув чоловік сміючись, після чого дбайливо поставив на стіл цілком живий паросток.
Трохи прийшовши до тями, я нарешті піднялася на ноги. Вже скоро розпочнеться навчання, а я навіть не бачила бібліотеки. Пройшовши повз котиків біля брами, помилувалася двома вгодованими пухнастиками. Сама не знаючи від чого зробила такий гак, можливо, за темного котика хвилювалася. Тільки ось даремно. Чорний кіт зараз виглядав шикарно, майже вдвічі більше за Світлячка.
Конусоподібна вежа бібліотека височіла над Академією. Це була найвища будівля на всій території. Поштовхом відчинивши дерев'яні чорні двері, я з цікавістю зазирнула всередину. Плавний круговий підйом і поручні біля краю відкривали порожнечу в центрі. Де внизу стояли півколом, довколо столи. Біля стін навколо виднілися стелами з книжками. Зрідка біля краю бильця, вище, виднілися столи. Як не дивно, але й тут сиділи студенти, вивчаючи щось.
- Стародавні руни зв'язку доль! - Вимовила я як радив Світлячок.
Кілька книг одразу вилетіли з полиць. Пурхаючи своїми сторінками, вони тепер повільно ширяли над моєю головою.
- Як зняти руну шлюбу! - Ще з десяток книг підлетіли до мене.
З легкою усмішкою рушила до вільного столу. Протягом довгих годин я перебирала книги вивчаючи кожну сторінку. Кілька рун протидії мені таки вдалося створити на місці. Але ефекту не було жодного. Лише легкий темний дим вийшов з мого тіла на мить і повертався, при використанні їх.
- Сильно, - повторювала я засмучено і продовжувала вивчати наступні книги та руни.
Відчувши звірячий голод рушила на вихід. Бібліотека, мабуть, як і їдальня, не зачинялися на ніч. Захід сонця розмальовував небо в криваво-червоний колір, і я зробила крок штовхнувши світлі двері їдальні.
Зустрівши перед очима широкі груди обтягнуті в білу сорочку, на якій повільно розтікалися, з'являючись одна за одною червоні краплі крові. Можливо я надто сильно штовхнула двері, а він надто близько стояв.
- Ну, нічого собі відвернув погляд, - прошипів чорноокий блондин, прикриваючи свій розбитий ніс долонею. - З вас поцілунок, прекрасна незнайомка. Я тут новенький, тільки-но прибув. А ви, мабуть, старшокурсниця? Покажете територію?
- Поспішаю вас засмутити, але я теж першокурсниця. І цілувати вас не збираюсь! Самі винні.
Протиснувшись повз хлопця, я поспішила до свого улюбленого місця. Метелики вже не літали над чагарниками, та квіти майже закрили свої пелюстки. Але вигляд був все одно гарний. Шкода що заходу сонця з цього боку не було видно.
- Ти ще пошкодуєш простолюдинко! - Прогарчали в мій бік і дверима голосно грюкнули.
Я тільки знизала плечима, зітхаючи. Багато таких в Академії, а ще більше у столиці. Напевно, тому я аристократію і не полюбляю. Адже магічною силою володіє мало хто. А аристократи уявили себе хто знає ким. Адже наш запас магічної сили більший, через чистоту крові.
