Дамір - Iрина Давидова

А Аня поводилася, як дешева хв*йда, у якої немає ніякої моралі й принципів. Я покликав, і вона одразу ж прибігла, немов вірна собачка. Але я досі пам'ятав, з якою ненавистю Ганна дивилася на Лію. Пам'ятав і те, що я так і не зміг знайти того виродка, який посмів отруїти мою дівчинку. Можливо, через це моя секретарка зробилася мені огидною. Адже з її рук мала взяла тоді стакан з соком.

Важко зітхнувши, я знову подумав про те, що кохана могла бути зараз поруч. Як ми могли ніжитися в теплому ліжку в обіймах один одного, я б насолоджувався її запахом, її сміхом, але на жаль... На жаль, тепер вона це робила з Шираєвим, який був їй і милим, і дорогим.

— Як же я його ненавиджу, — прошепотів у тишу, і вимкнувши всюди світло, пішов спати, намагаючись хоч трохи забутися.

Завтра мене чекав черговий важкий день боротьби з самим собою, а тому необхідно поспати, щоб знову знайти в собі сили. Просто я ще навіть уявити не міг, що сумувати за моєю дівчинкою — це лише мала частка моїх страждань, адже, найскладніше ще попереду.

Через півроку.

— Привіт, брате, бачу ти не зайнятий, — в кабінет увійшов Кирило, і цілеспрямовано підійшов до мене.

— Як ти здогадався? — пожартував я, продовжуючи палити і дивитися у вікно на блакитне небо, зручно розвалившись у кріслі.

— Думки прочитав. Ольга Леонідівна мене пропустила, сказавши, що її шеф не в настрої і допомогти можу тільки я.

— Ольга Леонідівна добре мене вивчила за півроку, — посміхнувся куточками губ і знову затягнувся.

Після того, як Аня показала мені своє справжнє обличчя, я відразу ж її звільнив, і мені знайшли компетентного секретаря, розумну жінку і просто хорошу людину, яку я дуже цінував. Ольга нікуди не лізла, говорила зі мною тільки про роботу, і жодного разу я не помічав у ній презирливого або незадоволеного погляду. Мені подобалося те, що жінка прийшла сюди тільки працювати, за що я їй непогано платив.

— Кавою почастуєш?

— Пригощайся, замовити знаєш як. Чого взагалі завітав?

— Не занадто ти привітний, — зауважив Кирило і, натиснувши кнопку комунікатора, вимовив: — Ольго Леонідівно...

— Дві кави, Кириле Тімуровичу?

— Обожнюю Вас, — посміхнувся він, дивлячись на кнопки.

— П'ять хвилин, — відповіла жінка, а брат, відключивши зв'язок, відразу ж сів на диван.

— Відмінна секретарка.

— Якого хріна ти либишся? — сказився я, дивлячись на його задоволену посмішку.

— Не знаю, просто чудовий настрій, чого не можу сказати про тебе.

— А чому мені радіти, Кириле? — сівши рівно, запитав я, і обернувся до столу, щоб загасити недопалок.

— Ну, хоча б відмінній погоді?

— Радіти я можу вдало укладеній угоді, — відповів, і закинув руки за голову, зчіплюючи їх в замок на потилиці.

— Даміре, ти дуже змінився. Я знаю, що і раніше тебе робота радувала найбільше, але колись у тебе були й інші інтереси.

— Інші інтереси більше мене не цікавлять. Тепер мене хвилює тільки мій бізнес.

— А жити ти коли збираєшся? — розлютився брат, сердито пропалюючи мене поглядом.

— Чого ти від мене хочеш, не зрозумію?

— Я тебе не впізнаю: де зграя баб, що тинялися біля тебе?

— Знаєш, Кириле, навколо тебе я теж нікого не спостерігаю!

— Так у мене є улюблена жінка! — вигукнув він і, піднявшись з дивана, схопив сигарету з моєї пачки, що лежала на столі.

— І що? Живеш то ти не з нею! — зауважив я, але осікся, знаючи, що братові теж нелегко доводиться на любовному фронті.

— Не з нею. Але мені ніхто інший не потрібен, і ще я намагаюся завоювати її довіру. А якщо буду гуляти наліво і направо, то вона точно ніколи не пустить мене до себе.

У двері постукали, і в кабінет увійшла Ольга Леонідівна, тримаючи в руках тацю з чашками.

— Можна?

— Звичайно, — відповів я, і дочекавшись, коли вона розставить наші чашки з кавою, запитав: — Ви після обіду мене проінспектуйте щодо найближчих заходів?

— Так, Даміре Тімуровичу, є кілька запланованих. Я Вам пізніше детально розповім.

— Спасибі. Можете йти, — жінка кивнула і знову залишила нас з братом наодинці.

— А що ти скажеш? Як щодо тебе? — запитав Кирило, уважно дивлячись на мене.

— Щодо мене — нічого.

— Руслана сказала, що бачилася з Лією.

— Мені плювати, пий свою каву, — строго відчеканив я, не бажаючи чути це ім'я.