Юджи - Ірина Муза

19 ЄПІЛОГ

Як у сповільненій зйомці Володар спостерігав за тим, як його кохана впустила, потемнілу на очах, голову на землю і більше не піднімалася. Стара відьма знову зловісно засміялася, а з землі до неї потягнулися білі нитки, які, зустрівшись з її тілом, перетворилися на чорні. Хвиля гіркоти, відчаю, люті й болю повністю захопила розум і тіло Володаря. Стримувана магією відьми трансформація і сила Володаря вирвалася на волю. У частки секунди полум'я вирвалося з тіла Данте, забарвилося в яскраво червоний колір і стало стрімко збільшуватися в розмірах, набуваючи контурів величної і, в цьому світі, міфічної істоти.

Герліна невдоволено подивилася на те, що відбувається, і явно не очікувала подібного. Вона була впевнена, що її сила зможе стримати могутність дракона.

- Даремно стараєшся, Володарю! Я забрала всю їхню силу і майже підпорядкувала собі джерело. Щойно це станеться - ти будеш пилом під моїми ногами. Навіть такий сильний дракон, якому ти дав притулок у своєму тілі, не зможе здолати мене. Ти, звичайно ж, не можеш знати всієї історії могутності богині Юджі. Її джерело, це необмежена сила, з якою можна підкорювати інші світи. Не бачила сильнішого супротивника на всі десять світів, у які змогла дістатися за останні роки, щоб порівняти. І коли остання крихта життя Сьомої перейде до мене, я нарешті стану всемогутньою і виконаю те, що задумала.

Дракон, уважно слухаючи відьму, знову повернувся зорово до своєї коханої, дихання майже не було, єдиною ознакою життя слугувало волосся, що на загальному тлі виділялося яскраво білими пасмами, приблизно десятьма штуками. Повільно прядка волосся з білого ставала темною. Немов умовний звіт зараз вівся. Дракон заревів і випустив полум'я, все навколо нього палахкотіло вогнем, дерева, земля, температура загострилася в повітрі до немислимої температури, ще ніколи дракон не був настільки злим.

Атаку дракона відьма відбила, виставивши руку перед собою, чорна, сплетена з магії стіна захистила відьму від дихання дракона. І це була не остання атака, яку вона відбила. Герліна не встигала задіяти атакувальне або сковуюче заклинання, тому що дракон був розлючений і неспинно вивергав зі своєї вогняної пащі полум'я і згустки розпаленої лави. Помах крил вогняного чудовиська поширював його полум'я на десятки метрів, ліс палахкотів навкруги. Дракон дедалі більше злився, адже відьму йому дістати, так і не вдалося.

Дракон нестямно і риком продовжував вивергати полум'я, але відьма успішно блокувала всі його спроби, так тривало досить довго, коли хвилюючись за дружину, внутрішньо Данте не змусив перерватися, кинувши погляд на волосся коханої, адже воно було умовним звітом часу. Три пасма залишалися білого кольору.

Поки Дантеріон відволікся на свою кохану відьма цим скористалася. Магією скувала лапи дракона, магією прив'язала його до землі. Змахнула рукою і в бік вогняної істоти потягнулися товсті чорні нитки, вони скували голову, руки і крила, обмоталися витками навколо всього масивного тіла і стали здавлювати величезне тіло. Дракон не зміг чинити опір і бухнувся на землю. Магічні нитки продовжували здавлювати тіло, і Володар навіть через дракона захрипів і видав больовий стогін.

Відьма знову голосно засміялася своїм противним сміхом.

- НУ ось і все. Навіть Дракон мені зараз не перешкода. Залишилося зовсім трохи і ніхто більше не зможе мене зупинити. Твоїй богині залишилося кілька зітхань! - з'їдзивила Герліна і посилила свої лещата.

У Дантеріоні немов щось клацнуло. Розпач і контроль зійшли нанівець, поступаючись місцем люті й віддаючи борозни правління сутності дракона. Володар сам немов озвірів і повністю відпустив контроль. Дракон заревів, голосно відкриваючи пащу. Червоне полум'я, що вирвалося на волю, збільшилося у сто разів. Дракон збільшився вдвічі і всю свою лють обрушив на відьму.

Герліна ледь встигла звести захист навколо себе, але все одно температура навкруги піднялася неймовірна, здавалося, що всі вони перебувають у центрі вулкана, навіть повітря розжарилося, і його не можна було вдихнути, це була стихія дракона, і нині почувався він чудово. Величезну кулю, змахнувши крилом, дракон відправив на Сьому Юджі, що лежала на землі, і вона немов у вогняному коконі перебувала. На саму ж відьму дракон нещадно і безперервно спрямовував свою силу. Не так вже й багато змогла протриматися Герліна. Адже сила і міць дракона зараз захоплювала.

Дракон відчув слабкість Відьми і лише посилив потік полум'я. Він відчував, як вона слабшає і добивав її. Захист відьми тріщав по швах. Вона почала задихатися і незабаром часу опустилася на коліна з останніх сил сплітаючи нитки для останнього магічного щита від полум'яної люті дракона. Побачивши це, дракон припинив вивергати полум'я і попрямував до відьми. Дістав свій довгий язик, що палахкотів полум'ям, обвив ним тіло Герліни й заштовхав відьму до себе в пащу. Усередині Дракона була посудина чистого нескінченного полум'я, в якому з муками і згинула відьма.

Щойно це сталося захоплені її владою темні нитки розсипалися попелом і всі прив'язки зникли. Туман розвіявся.

Дракон заревів востаннє, вивергаючи полум'я, і затих, поглядом кинувся до своєї коханої, дивлячись на єдину білу прядку, дракон почав зменшуватись у розмірах, поки ореол величної істоти не розтанув, залишивши лише тіло Дантеріона. Володар тут же кинувся до коханої, опустився на коліна і поклав на них її голову.

- Кохана! Прошу! Не залишай мене! - мимоволі очі Дантеріона наповнилися вологою і по щоках скотилися сльози. Він цілував посинілі й холодні губи, сподіваючись вдихнути в них життя. Так побивався своїм горем, що не помітив, як його оточили жерці й безмовно спостерігали за ним.

- Жерці! Зробіть щось! Вона не може померти! - благав Дантеріон, дивлячись із надією в їхні очі. Але жоден із них так і не заговорив із ним. Він не чув голосу і не міг зрозуміти, чому вони з ним не розмовляють. Сумніви і здогадки немов різали ножем серце. Невже і вони нічого не можуть зробити?