Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм

От ну що за…

В цих демонів дивовижне відчуття моменту. Цікаво, серед усіх наложниць це одна я така щаслива в тому, що вторгнення почалося саме тоді, коли настав час найцікавішого?

В розпачі стиснувши руки в кулаки, я опускаю на них підборіддя, а ліктями спираюсь об зведені коліна. Полум'я невтамованого бажання вирує моїм тілом, вимагаючи виходу і, бажано, не на самоті. Але злість перемагає, і внутрішній вогонь перетворюється на вже знайоме тепло, яке поволі піднімається до звичного місця між грудей — прямо під все ще холодним амулетом.

Цікаво, чи захоче Темний Лорд після повернення відновити розпочате з того місця, де ми закінчили, чи просто знову візьме мене так, як сам захоче? Внутрішнє тепло відкликається на цю думку, тому я швиденько відкидаю її геть. Невеличкий заплив у купальні — ось, що мені зараз потрібно, аби охолонути та привести до ладу тіло та думки.

Тіло… Я встаю з крісла та повільно прямую до виходу до передпокою — бо двері до купальні зникли, як їх і не було. Дорогою задумливо накручую на палець вогняно-руде пасмо. Я добре запам'ятала, як уважно дивився на мене жрець Пресвітлої, коли матінка привела мене на обряд Возз'єднання, тільки-но мені виповнилося дев'ять років. Тоді я пояснила собі це своїм примітним кольором волосся — хоч мої мати та сестра теж були рудоволосими, але темнішого та тьмянішого відтінку. 

Згадка про дім та родичів відгукується тупим болем десь глибоко в грудях. Як там батьки? Чи знають, яка доля спіткала їхню непутящу доньку? Чи згадують про мене взагалі?..

Зціпивши зуби, повертаюся до первісних роздумів. Отже, тепер же у мене є інше пояснення для того чіпкого та настороженого погляду. Можливо, той жрець теж щось запідозрив, але не був впевнений, як і Темний Лорд…

Віддалений гуркіт відволікає мене від думок. Завмерши поряд з дверима до передпокою, я прислухаюсь у спробі зрозуміти напрям і характер звуку. Але замок спокійний, не здригається, як минулого разу — тож що б то не гриміло, це дійсно далеко.

Серце легенько лоскоче голка занепокоєння. Чи впорається чаклун із демонами на цей раз? Хоча, чого б йому не впоратись, якщо стільки років було все гаразд? Значно підозріліше те, чого це я раптом почала за нього непокоїтись.

Дурний день. Дурні думки лізуть до голови.

Зате за той час, що я стояла біля дверей до передпокою, з'явилися інші двері — до купальні. Чудово, бо мені не доведеться проходити повз того страшного опудала. Але треба буде перевірити пізніше, вони з'являються просто від стояння поряд чи ще від чогось? Бо я ж до цього скільки разів тупцяла поруч з дверима — і нічого. Чи це теж один з проявів моєї так званої пробудженої крові демонів?

Пирхнувши вголос, щоб хоч якось розбавити тишу — занадто помітну і гнітючу після того гуркоту — я штовхаю стулку і впевнено крокую до купальні. 

Скинути вбрання. Взяти рушник. Шубовснути у воду. Взяти мило. О, воно якраз саме стрибає до рук…

Що?!

Я ошелешено дивлюся на білий ароматний брусочок у своїх долонях. Повільно піднімаю погляд і дивлюся в той бік, звідки прилетіло мило.

Невже дехто знову вирішив поспостерігати за моїм купанням?

Але поруч із поличкою з приладдям для миття нікого немає. Отже, ще й невидимку з себе вдає. Підозріло примруживши очі, я не вигадую нічого кращого, ніж кинути милом туди, де міг би стояти невидимий спостерігач. Шматок не зустрічає на своєму шляху жодної перешкоди, і це наводить на дві думки — або я сама притягнула необхідну мені річ, або невидимка вже кудись перемістився. 

І я навіть не знаю, яка з цих думок мене сильніше непокоїть. Втім, на відміну від другої, першу можна перевірити. Раптом це ще один прояв моїх прихованих здібностей?

Зосередившись на тому, що мені потрібне мило, я простягаю руку вперед і…

Нічого. Ні кинутий мною брусок, ні інші шматочки на полиці навіть не ворухнулися, аби виконати моє бажання. Відчуваючи легке розчарування разом із полегшенням, я швидко озираюсь.

Отже, все-таки спостерігач? Але в мене немає можливости виявити його чи її — раптом це не Темний Лорд, а Айна вирішила до мене навідатися — тому я просто прямую до полички і беру шматок мила. Якщо хтось хоче поспостерігати за моїм купанням…

Знову віддалений гуркіт. Вода в купальні йде брижами, хоча струсу не відчувається. Що ж там таке гучне коїться? Швидко намилившись та відклавши мило, я пірнаю під воду, щиро сподіваюсь, що вирину в купальні, а не десь інде, як минулого разу.

На щастя, це сподівання виправдовується. Тому я швидко допливаю до краю, вибираюся з купальні та, нашвидкуруч обтершись та віджавши волосся, хапаю складене вбрання та прямую до своєї кімнати.

В ній темно — схоже, надворі вже ніч. Втім, темрява мені не заважає — дійсно, зручно, в цьому я вимушена подумки погодитися з чаклуном. Але не встигаю я підійти до шафи з відрізами тканини, як яскравий спалах на кілька секунд освітлює кімнату крізь віконний проріз, а наступної миті чути новий гуркіт, вже ближче. Заклякнувши від несподіванки, я відчуваю непереборне бажання підійти до вікна та подивитися, що ж коїться назовні. 

Але ж не голяка мені це робити, справді?

Не відводячи погляд від вікна, що знову миготить тьмянішими спалахами, надто схожими на вогняні відблиски, я навпомацки хапаю перші-ліпші відрізи.

Білі. Тонесенькі та майже прозорі. А й грець із ними, все одно моє вбрання складно назвати повноцінним одягом. Швидко накидую тканину на плечі, підперезуюсь та обережно наближаюсь до вікна, готова будь-якої миті відскочити назад. 

Перше, що я бачу крізь скляні шибки — це вогняна заграва по всій лінії обрію. Одного разу я бачила дещо схоже, ще маленькою — коли хтось підпалив пшеничні поля на околицях нашого містечка. Тоді ледве вдалося згасити пожежу, згорів майже весь хліб. Матінка розповідала, що зима того року була найважчою на її пам'яті. Але навряд чи в Попелистих Землях хтось вирощує пшеницю, хіба що пожежа настільки величезна, що її відсвіти видно на дуже великій відстані.