Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм
Мінливе світло метеликів під самою стелею не дозволяє мені до ладу роздивитися, хто знаходиться у воді. Втім, я й без того знаю, хто це. Інше питання — що він тут забув?.. Але і про це я теж здогадуюсь.
Тихенько задкую до дверей, та вони виявляються замкненими. Хто б сумнівався. В грудях спалахує лють, через яку я навіть перестаю соромитися власної оголеності. Схоже, Темний Лорд навмисне дав мені час призвичаїтися до розміреної одноманітності спокійних днів, щоб потім з'явитися там, де я менш за все на це очікуватиму — і тому буду найбільш вразлива. От і що мені тепер робити?
— Ніде від тебе не сховатися… — лунає вкрадливий голос з протилежного кінця купальні.
Він що, ще й докоряти мені вирішив? Я його сюди не запрошувала. Здається, мені потроху вже набридає вдавати з себе покірну дівчинку. Але доведеться тримати себе в руках — бо за сварку з чаклуном можна й життям розплатитися.
— До твоїх послуг весь замок, але чомусь ти прийшов саме сюди, — доклавши зусиль, я змушую себе говорити спокійно. — Чому?
— Можливо, тому що це моя купальня?
Іронічний тон відкидає дров у вогонь моєї люті. Темний силует в іншому кінці невеликого озера з обкладеними маленькими плитками берегами здається розслабленим та нерухомим. Тож… Хмикнувши, беру великий рушник з полички та прямую до озерця. Я планувала купатися, і від свого наміру відмовлятися не збираюсь. Але відчуття направленого на мене погляду, що ковзає кожним вигином мого тіла, змушує зосередитися на тому, щоб не послизнутися на вологих плитках біля самої води.
— Сьогодні ти повернулася раніше, ніж зазвичай, — тим часом продовжує Темний Лорд. — Невже нічого цікавого не знайшла?
Замість відповіді, я обережно опускаюсь у воду, а потім, повагавшись кілька секунд, взагалі пірнаю. Вода здається теплішою, ніж я звикла. Майже гарячою. Від цього трохи здавлює груди, а у скронях починається неприємна пульсація. Виринувши, я пирхаю та віджимаю волосся.
Схоже, Темний Лорд вирішив погрітися. Що ж, хто я така, щоб забороняти йому насолоджуватися такими маленькими радощами?
Десь тут було мило. Хай він питає, що хоче — в мене є заняття важливіше. Треба помити голову. Можливо, спостерігання за такою рутинною процедурою відіб'є у Темного Лорда бажання чіплятися до мене? Матінка казала, що ніколи не можна показувати чоловіку те, яких зусиль насправді потребує збереження краси. Навряд чи спостерігання за водними процедурами зможе вразити... мага-демоноборця чи хто він там — але варто спробувати.
Схоже, метелики вирішили познущатися і змусити мене шукати мило в напівтемряві. Втім, так навіть краще — можна уявити, що я в купальні на самоті, а чужий погляд мені лише ввижається. А тихий плескіт води…
Плескіт? Ох…
Я відчуваю, як мого боку торкається течія, породжена пропливаючим повз мене чоловіком. Невже він вирішив позбавити мене своєї присутності? Це було б просто чудово, якби виявилося правдою…
Але замість цього я відчуваю пальці, що м'яко торкаються моїх стегон та ковзають вгору до талії. Ну все, докомизилася.
Зате нарешті знайшла мило.
Мені раптом стає смішно і лоскотно, а прохолодний дотик через занадто теплу воду здається навіть майже приємним.
Е, ні. Ми так не домовлялися. Ми взагалі ні про що не домовлялися. Знову ці кляті чари.
Я зосереджено намилюю волосся, намагаючись не звертати уваги на пальці, що блукають моїм тілом. Вони ковзають по боках знизу наверх, зверху вниз. І з кожним разом забираються все вище і все нижче, поступово зміщуючись з боків вперед. Незабаром пальці просто зупиняються на грудях, що видніються над водою — погладжують і дражнять своєю прохолодою розпарену шкіру. Внизу зароджується вже знайома гаряча важкість, але і на неї я не зважаю. А коли настає час намилювати маківку, для чого мені доводиться підняти руки догори, підступний лоскіт під пахвами викликає в мене нервовий смішок і спробу відсахнутися.
Погана ідея.
Тому що наступної ж миті виявляюся притиснутою стегнами та низом живота до плитки, якою обкладений край купальні. Води тут — трохи нижче пояса, бо ближче до краю глибина зменшується. Сідницями відчуваю його стегна. Збуджений. Хоч би мило дав змити, чи що…
— Я попереджав, щоб ти не дражнила мене, крижинко, — тихий оксамитовий сміх відбивається у моїх грудях дивною болісною луною. — Помити тобі спинку?
— Дякую, сама впораюсь, — якомога безтурботніше відповідаю я. Холод потроху прослизає між сідниць, попри все ще теплу воду. Темний Лорд повільно рухає стегнами, притискаючи мене до плитки. Верхній край купальні неприємно впирається в живіт. Щоб зменшити болісні відчуття, мені доводиться податися назустріч холодному тілу позаду себе і змусити його на крок відійти, а самій тим часом спертися руками о слизькі плитки краю купальні. Треба це перетерпіти. Награється — відпустить. Якщо виживу.
Але схоже, мої дії змінюють плани Темного Лорда — він простягає руку. За милом. І мочалку бере.
Він що, дійсно збирається мені спину мити?
І коли моєї шкіри торкається шорстка поверхня мочалки, я розумію, що цей збоченець ставив питання цілком серйозно.
М'якими та обережними рухами він протирає мені спину, потім переходить на плечі та передпліччя, а за ними настає черга грудей. Соски, й без того вже чутливі до кожного дотику, відкликаються відчуттями на межі з болісними. Це змушує мене закусити губу, аби не застогнати. Але на грудях він затримується ненадовго — тепер мочалка ковзає по животу та боках.
— Ти що, повністю зібрався мене мити? — мені навіть вдається надати своєму питанню саркастичних ноток.
— Чом би й ні, — знову оксамитовий смішок. — Коли ти притомна, це значно цікавіше.
Усвідомлення сенсу його слів штовхає мене на відчайдушний ривок вбік, а вкрита мильною піною шкіра робить цю спробу вдалою, і я просто вислизаю з його рук.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно