Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм

Наступні чотири дні пройшли напрочуд спокійно. Мовчазна Айна справно приносила мені їжу та напій для відновлення, а я займалася тим, що їла, спала та сиділа в бібліотеці, не надто насідаючи на жінку з запитаннями. Темний Лорд, попри сусідство наших кімнат, взагалі не з'являвся в полі зору, що мене цілком влаштовувало. 

Розчаровувало лише те, що в жодній книжці з історії я не знайшла нічого про нього, крім кількох побіжних згадок — що був колись такий маг-демоноборець, який загинув у двобої з ватажком демонічної орди. Все.

Втім, навіть ці крихти інформації вказували на те, що принаймні частина розповіді Айни була правдою. Чи стосувалося це решти — мені залишалося тільки здогадуватися. 

Перегляд книжок з поемами, казками, легендами та оповіданнями потребував більше часу хоча б через те, що в них згадки про Темного Лорда траплялися частіше. І зовсім недобрим словом. То він з'являвся у найважливіший момент, і злодій уникав покарання від рук головних героїв, надто швидко помираючи від дотику чаклуна. То він викрадав дівчину — герой мчав її визволяти, долав купу перешкод для того, щоб знайти свою кохану мертвою і самому героїчно загинути. Всі описані чи вигадані події з його участю були незмінно трагічними, похмурими та невідворотніми. В мене навіть склалося таке враження, що автори просто побоювалися писати про Темного Лорда щось смішне чи хоча б зі щасливим кінкем, аби той не прийшов за ними. Бо це зараз я знаю, за якими правилами він може забирати собі людей, а в жодній книжці про це навіть згадки не було. Просто самі факти вбивства чи викрадення і побіжна згадка про заборону деяких слів, якими його можна викликати. І які виявилися не такими вже й забобонами — у цьому мені довелося впевнитися на власному досвіді.

Втім, на п'ятий день пошуків, сидячи в кріслі-троні, я таки знаходжу в одній книжці не просто історію — цілу поему, присвячену Темному Лорду. Ту саму, яку я років так десять тому лише швидко проглянула, бо не надто любила вірші.

Тепер я читаю її значно уважніше і декілька разів. Втім, це все одно нічого цікавого мені не дає. Поема відрізняється від решти творів лише тим, що Темний Лорд постає в ній не всесвітнім та невідворотнім загадковим злом, а просто цілеспрямованим, горделивим і безжалісним мисливцем за забороненими знаннями, які в результаті перетворили його на могутнє чудовисько. Повчальна історія, що ще сказати.

…І з тих часів не зрахувати вбитих,
Кого занапастив чаклун той клятий.
Тож неспокійним душам треба знати:
Знання є світлом, здатним засліпити.

Закривши книжку, я мимоволі замислююсь. Чому Темний Лорд у розмові зі мною згадав останній рядок саме цієї поеми? Що він хотів цим сказати? Що мені не слід надто завзято шукати знання про його минуле? Якщо так, то чому? Запитання, запитання… Хіба що спитати про це в Айни, але вона за ці дні промовила хіба що десяток слів, всім своїм видом показуючи, що на розмову не налаштована. 

Цікаво, чи могла душа замку отримати прочухана від Темного Лорда за те, що розповіла про нього? Втім, під час тієї розповіді вона не виглядала так, ніби робить щось загалом заборонене. Можливо, тоді вона сказала щось таке, про що мені знати не годиться чи поки що зарано? 

Зітхнувши, я встаю з крісла та затерплих ногах підходжу до світильників. Звичним рухом долоні ліворуч роблю світло тьмянішим та прямую до стелажу, аби повернути книгу на місце. Обережно причинивши двері бібліотеки, прямую напівтемним коридором до своєї кімнати. Зачинений вхід до покоїв Темного Лорда мимоволі притягує погляд, коли я проходжу повз нього. І чи то мені ввижається, чи то з того боку я чую кроки. Цього мені достатньо, аби прискоритись і хутко сховатися за рятівною стулкою дверей до своєї кімнати. Хоч я і розумію, що за бажання Темний Лорд може прийти й сюди, та й взагалі він час від часу знаходиться прямо за стіною, але… Кімната, що за тиждень стала мені цілком звичною, все одно давала відчуття затишку та захищеності. Оманливе, так, але кращого все одно нема.

У коридорі тихо. Я повільно видихаю, та оглядаю кімнату. В ній панує напівтемрява. Схоже, за книжками я і незчулася, як звечоріло. Клацнувши пальцями — як мене нещодавно навчила Айна — кличу метелика. Сяюча комаха виповзає звідкись з-за дзеркала і, зупинившись на верхньому краю, широко розправляє сяючі крильця. Кімнату заливає м'яке тепле світло, і тільки тепер я розумію, наскільки втомилася. Навіть не від читання — читати я завжди любила — а від одноманітності днів. 

Незабаром Айна має принести вечерю — треба буде спитати, коли мені нарешті дадуть дозвіл ходити на нижні поверхи, а ще краще — на вулицю. Хоч я щодня й відчиняю вікно, аби впустити до кімнати трохи свіжого повітря, але це — така собі заміна прогулянці. Заразом можна було б і роздивитися, що тут і як. Просто з цікавості. Хоча думка про втечу все ще майорить на околицях мого розуму, але здогадка про те, що чаклун все одно знайде мене будь-де, робить цю ідею не надто привабливою. Та й навіть якщо я зможу втекти — до батьківського дому треба ще дістатися. А якщо зможу дістатися — чи приймуть мене назад? В одному з оповідань була історія про повернення викраденої Темним Лордом дівчини. Здавалося б — радість для всіх, але жерці оголосили її ожилим мерцем та й спалили, аби убезпечити все селище. От і думай тепер, що краще…

Під ці думки я повільно розв'язую пояс. Не утримувані відрізи тканини кольору нічного неба вільно розлягаються на грудях та темним водоспадом струменять мало не до щиколоток, тепер майже нічого не прикриваючи. Стягуючи їх з плечей я мимоволі дивуюсь — тоненьке ніжне полотно не має жодної бганки, хоча точно мало зібгатися під поясом, коли я його зав'язувала. Схоже, в цьому замку навіть тканина зачарована.

Повісивши своє вбрання до шафи, я пальцем підманюю метелика, відчиняю двері, і сяюча комаха першою залітає до купальні. Захоплена красою польоту цього створіння, я крокую слідом, лише на мить відволікшись на те, щоб причинити за собою стулку. А коли знову знаходжу поглядом чарівну комаху, то бачу, що вона вже не одна. Ще один метелик. Він ружляє понад стелею — його крила мають гостріші кінчики, а сяйво здається трохи тьмянішим, білішим і прохолоднішим, але теж приємним для очей.