Навіщо. What For - Марія Старожицька
Storks will return from faraway lands to their nests in May:
So before this you have to be able to wash the sooth away.
10 March 2014
***Чорно-біла зима вже підступно здає барикади,
Аби змити струмками з бруківки запечену кров,
Хоч кияни вже звикли до вибухів та канонади,
До безсонних ночей і зачинених станцій метро.
Не шукаючи крісел, посад чи медалей і слави,
З саморобним щитом і червоним хрестом на щиті,
Одягає хлопчисько під скутерний шлем балаклаву
І виходить на варту, бо треба на варту іти.
Далі буде, звичайно. Бо до перемоги далеко.
Але вже перелом. І її наближається мить--
Це ж із вирію в травні вертатимуть в гнізда лелеки--
І до того часу треба встигнути кіптяву змить.
10 березня 2014 року
***Quite some time ago I came across a poet,
A professional, like revolutionaries.
He sat on the steps and crumpled paper,
And he wrote something on the newspaper margins.
And I thought this would be a funny joke
While going past him, just by chance, out of nothing,
To put all his sufferings into rhymes,
As I do rhyme very easily...
He looked at me from beneath
As if a goddess climbed the steps,
He took rhymes in his lips, as if they were strawberries,
And he closed his eyes for they were so tasty.
He finally asked what my name was.
I told him and sped off on my way,
For your body is light after rhyming,
And poets do not become me at all.
Thirty years have passed since then,
Occasional people rubbed me with their words,
And when something was aired about verses
That there's something in them not from this world
And no one knows where they come from,
My husband told me that one of his friends
While in the second year of studies at the Literature Institute
Had a vision of Muse Mary in broad daylight
And she satisfied him there on the stairway.
He was waiting for her later, dreaming about her, he was calling for her.
But nobody ever believed him.
I was struck dumb for a moment in my amazement
But when I wanted to tell the story
He told me that the friend died last summer.
24 May 2014
***Я колись давно зустріла поета,
Професійного, як революціонери,
Він сидів на сходах, жмакав папери,
Чиркав вже на полях газети.
І мені здалося дотепним жартом
Просто так, випадково, йдучи повз нього,
Всі його страждання заримувати,
Бо я справді дуже легко римую…
Він на мене дивився знизу угору,
Наче це по сходах зійшла богиня.
Рими брав губами, наче суниці,
Очі мружив, так йому смакувало.
Запитав нарешті, як мене звати,
Я сказала і далі собі побігла –
Як ото поримуєш, у тілі легко,
А поети мені не пасують зовсім.
І минуло по тому аж тридцять років
Випадкові люди словами терли,
А коли майнуло дещо про вірші,
Що таке в них є якесь нетутешнє,
І ніхто не знає, звідки беруться,
Розповів один, що насправді другу
Ще на другому курсі літінституту
Просто вдень явилась муза Марія,
На сходовій клітці задовольнила,
Він потому чекав її, мріяв, кликав,
Та йому ніколи ніхто не вірив -
Я на мить від подиву оніміла,
А коли зібралася розповісти,
Він сказав, що друг вже помер ще влітку.
24 травня 2014 року
***This is your head that is aching me
As it contains our worlds today.
Those where there's black rain and white grass,
Where I am not I and where you are not you.
There, thunder, too, is bellowing in the sky
But no one tries to determine its caliber.
And there when strangers do come to your home
They bring hot bread with them.
As you know bread is the head of everything and all.
And my head is also aching
I beat sharp words into it.
To kill this pain at least for a moment.
It will be easier if the rain goes
