Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

Сарторiюс (роздратувавшись). Треба ж було вам знати власнi бажання, перш нiж брати на себе такi серйознi зобов’язання. (Сердито бiгає кiмнатою туди й сюди).

Тренч (дуже ображений). Менi треба було знати! Кокене, чи ж це розсудливо? (Обличчя Кокенове викривляється з виразом суддi, що зважує справу. Але вiн нiчого не каже, i Тренч знову повертається до Сарторiюса, цього разу вже iз значно зменшеною пошаною). Як, у бiса, я мiг знати? Ви ж не сказали менi.

Сарторiюс. Ви глузуєте з мене, ласкавий пане. Ви кажете, що не знали ранiше вашого власного бажання.

Тренч. Я не кажу нiчого такого. Я кажу, що я ранiше не знав, звiдки ви берете свої грошi.

Сарторiюс. Це неправда, ласкавий пане. Я…

Кокен. Тихше, любий пане. Тихше, Гаррi, мiй любий, Suaviter in modo; fort…

Тренч. Тодi хай починає. Що вiн хоче довести, отак на мене нападаючися?

Сарторiюс. Пане Кокене, ви мене пiдтримаєте. Я з’ясував це. Я сказав, що я людина, яка сама всього досягла; i я не соромлюсь цього.

Тренч. Ви зовсiм не така людина. Я дiзнався сьогоднi вранцi вiд вашого — Лiкчiз, чи якось так його прокляте iм’я, — що ваше багатство створилось коштом купи нещасних створiнь, що в них ледве душа в тiлi тримається, — з яких його здерто, вимордувано, вистрахано — всiлякими способами найогиднiшої тиранiї.

Сарторiюс (у нестямi з образи). Ласкавий пане! (Загрозливо наближаються один до одного).

Кокен (м’яко). Комiрне мусить бути сплачено, мiй любий. Це ж неминуче, Гаррi, неминуче. (Тренч роздратовано одвертається. Сарторiюс хвилину позирає за ним задумано, потiм повертається до свого попереднього розважного й поважного тону й звертається до Тренча з удаваною пошаною та з помiтною поблажливiстю до його молодощiв i дурощiв).

Сарторiюс. Доводиться побоюватись, докторе Тренчу, що ви ще надто недосвiдченi у дiлових справах. І менi шкода, що я на скiлькись хвилин забувся про це. Чи смiю я просити вас повтриматись iз вашим мiркуванням, поки ми з вами не скiнчимо невеличку i спокiйну дискусiю з приводу ваших сентиментальних iдей? — пробачте менi, що я це так зву. (Вiн бере стiльця i показує Тренчевi другого, праворуч од себе).

Кокен. Дуже любо, шановний пане. Сiдайте ж, Гаррi, i слухайте; дивiться на речi спокiйно й безсторонньо. Не будьте впертi.

Тренч. Я нiчого не заперечую проти того, щоб сидiти й слухати, але я не уявляю собi, як це може змiнити чорне на бiле. І потiм, менi вже набридло, що всi на мене нападаються, наче я неправий. (Сiдає, Кокен сiдає поруч, лiворуч од нього. Вони всi розмiщаються зручнiш для бесiди).

Сарторiюс. Почну з того, докторе Тренчу, що ви, сподiваюсь, не соцiалiст або щось подiбного ґатунку.

Тренч. Нi, звичайно. Я — консерватор; принаймнi, якби я колись потурбувався голосувати, я б голосував за консерваторiв i проти iнших.

Кокен. Вiрнiсть блакитному кольоровi, Гаррi, вiрнiсть блакитному!

Сарторiюс. Я радий пересвiдчитись, що досi ми цiлком одної думки. Я теж, розумiється, консерватор, не якийсь там вузький, забобонний, сподiваюсь, анi не цiлковитий противник справжнього проґресу, але все ж прибiчник здорового консерватизму. Щодо Лiкчiза, менi досить сказати про нього тiльки те, що я звiльнив його цього ранку з роботи за порушення довiр’я; i ви навряд чи спроможетесь вважати його свiдчення за свiдчення людини дружньої i незацiкавленої. Щодо мого заняття, то воно полягає в тому, щоб постачати будинки, вiдповiднi до можливостей дуже бiдних людей, вони ж бо потребують притулку, як i всi iншi люди. Як вам здається, можу я утримувати цi притулки за спасибi?

Тренч. Так, це все прекрасно, але рiч у тому, якi ж будинки ви даєте їм за їхнi грошi? Люди мусять десь жити, або ж їм лишається йти у в’язницю. З цього користуються i примушують їх платити за будинки, що в них i собаки б не схотiли жити. Чому ви не будуєте пристойних будинкiв i не даєте те, що слiд, за грошi, якi берете?

Сарторiюс (жалкуючи його невиннiсть). Юний мiй друже, цi нещаснi люди не знають, як жити у пристойних житлах, — вони б їх попсували за один тиждень. Не вiрите — спробуйте самi. Прошу, зробiть своїм коштом усе, що бракує: поручнi, балюстради, накришки понад цистернами, кришки до смiтникiв, — i ви побачите, що їх не буде через три днi, — їх спалять, мiй пане, до трiсочки. Я не обвинувачую цi нещаснi створiння: вони потребують палива й частенько не мають змоги добути його iнакше. Але не можу ж я, справдi, витрачати стерлiнґи, фунт по фунтi, на вiдбудування, щоб вони все руйнували, коли я ледве можу примусити їх платити менi чотири з половиною шилiнґи за кiмнату щотижня — для Лондона, безперечно, низька платня. Нi, мої панове, коли люди дуже бiднi, ви неможете їм допомогти, хоч би як ми їм спiвчували. І кiнець кiнцем це їм бiльше зашкодить, нiж допоможе. Я вважаю за краще зберiгати свої грошi, щоб забезпечувати бездомних бiльшою кiлькiстю будинкiв i вiдкладати потроху для Бланш. (Позирає на них. Вони мовчать: Тренч не переконаний, але не має заперечень; i Кокен гуманно засмучений; Сарторiюс насуплює брови, нахиляється на своєму стiльцi наперед, наче намiрюючись стрибнути, i з багатозначною виразнiстю звертається до Тренча). А тепер смiю спитати, докторе Тренчу, з чого одержуються вашi прибутки?

Тренч (з викликом). З вiдсоткiв — не з будинкiв. Щодо цього — мої руки чистi. З вiдсоткiв на закладнi.

Сарторiюс (з притиском). Так, закладнi на мою нерухомiсть. Коли я, вживаючи ваших власних слiв, здираю, вистрахую i вимордую з цих людей платню, яку вони добровiльно зобов’язалися менi виплачувати, я не можу взяти собi з цих грошей анi одного пеннi, аж поки не виплачу з них вам вашi 700 фунтiв стерлiнґiв. Те, що робив Лiкчiз для мене, те я роблю для вас. І вiн, i я — зарiвно посередники, а ви — головний хазяїн. І тому що бiднiсть моїх наймачiв накликає на мене великий ризик, ви зобов’язуєте мене виплачувати вам за надмiрною, потворною таксою — сiм вiдсоткiв i цим примушуєте мене все до останнього пеннi стягати iз своїх наймачiв. А проте, докторе Тренчу, ви все ж не вагались говорити про мене з презирством, тому що я докладаю всiх сил i розуму до керування нашим майном i пiдтримувати його найчеснiшим способом.

Кокен (з великим полегшенням). Чудово, вельмишановний пане, прекрасно! Я iнстинктивно вiдчував, що Тренч казав непрактичну нiсенiтницю! Покиньмо цю тему, мiй