Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Тренч (роздратований її тоном). Нема чого розповiдати. Я вважаю за краще не зловживати iз щедрости вашого батька, оце й усе.
Бланш. Ви не мали нiяких заперечень пiвгодини тому, коли зустрiли мене в передпокої й показали менi всi листи. Ваша родина не заперечує. Ви заперечуєте?
Тренч (серйозно). Але ж я справдi не заперечую. Це лише грошова справа.
Бланш (благально; її голос востаннє тихшає й м’якшає). Гаррi, яка рацiя нам так сперечатись? Тато нiколи не згодиться, щоб я цiлком залежала од вас; та менi й самiй не
до вподоби це. Якщо ви хоч натякнете йому про таку рiч, ви зруйнуєте наш шлюб; запевняю вас.
Тренч (уперто). Що ж я можу зробити?
Бланш (блiда вiд лютi). Що можете!.. О, я починаю розумiти. Я позбавлю вас мороки. Можете сказати, що це я руйную шлюб. Це знищує всi труднощi.
Тренч (вражений). Що це ви, Бланш? Ви образились?
Бланш. Образилась? Як ви смiєте питати?
Тренч. Смiю?!
Бланш. Куди мужнiше було б зiзнатися, що ви пожартували зi мною тодi, на Райнi. Чого ви приїхали тепер сюди? Навiщо написали до своїх?
Тренч. Ну, Бланш, якщо ви втрачаєте владу над собою…
Бланш. Це не вiдповiдь. Ви сподiвались, що ваша родина виплутає вас iз ваших зобов’язань, а вона не заперечує, бо тiльки дуже рада, що позбудеться вас. Вам забракло пiдлоти, щоб просто не з’явитись, i забракло мужности сказати правду. Ви сподiвались, що зможете спровокувати м е н е, зламати умову: це ж так по-чоловiчому — намагатись зробити жiнку неправою. Чудово, ви й маєте, чого бажали: я полегшу вам це. Але я б волiла, щоб ви одкрили менi очi одвертою брутальнiстю, хоч би вдарили мене або зробили щось подiбне, а не так мерзотно вибрiхувались, як ви це зробили.
Тренч (спалахнувши). Мерзотно вибрiхувався! Та якби я знав, що ви здiбнi так на мене напастися, я б нiколи до вас i не заговорив. Я б i говорити з вами бiльше нiколи не хтiв.
Бланш. Ви й не говоритимете бiльше — нiколи! Я вже сама подбаю за це. (Іде до дверей).
Тренч (стурбований). Що ви збираєтесь робити?
Бланш. Пiти по вашi листи — вашi брехливi листи, i по вашi подарунки, вашi огиднi подарунки, щоб їх вам повернути. Я дуже рада, що все розiрвано; i як… (Простягає руку до дверей, але їх одчиняє з другого боку Сарторiюс, що далi входить i зачиняє їх позад себе).
Сарторiюс (суворо її перебиваючи). Тихше, Бланш, будь ласка, ти забуваєшся; тебе чутно по всьому домi. У чому справа?
Бланш (надто розлючено, щоб думати про те, чи її почують десь, чи нi). Спитайте краще його. У нього якiсь грошовi виправдання.
Сарторiюс. Виправдання? Виправдання в чому?
Бланш. Що вiн кидає мене.
Тренч (запально). Заявляю, що я нiколи…
Бланш (перебиваючи його, ще запальнiше). Так, так! Ви тiльки до цього й ведете. (Тренч починає повторювати своє заперечення, а вона — своє твердження. І так вони розлютовано говорять одночасово).
Сарторiюс (в розпачi з такого галасу). Тихо! (Ще грiзнiше). Тихо! (Вони скоряються. Вiн продовжує суворо). Бланш, ти мусиш панувати над собою. Я не хочу, щоб цi сцени повторювались i щоб їх чули служники. Доктор Тренч сам вiдповiсть менi за себе. Тобi б краще облишити нас. (Одкриває дверi й кличе). Пане Кокене, чи не зробите ви ласку приєднатись до нас.
Кокен (з оранжереї). Іду, любий пане, iду. (З’являється у дверях).
Бланш. Авжеж, не маю бажання лишатись. Сподiваюсь, я застану тебе одного, коли повернусь. (Тренчевi виривається нерозчленований вигук. Вона виходить, iз злiстю минаючи Кокена. Вiн здивовано озирається за нею, тодi подивляється запитливо на обох чоловiкiв. Сарторiюс сердито грюкає дверима i повертається до Тренча).
Сарторiюс (вороже). Пане…
Тренч (перебиваючи його, ще ворожiше). Слухайте, пане…
Кокен (стаючи помiж них). Тихенько, любий хлопчику, тихенько. Ввiчливiсть, Гаррi, ввiчливiсть!
Сарторiюс (опанувавши себе). Якщо ви маєте щось менi сказати, докторе Тренчу, я терпляче вас слухаю. Але дозвольте ж i менi сказати те, що я маю iз свого боку.
Тренч (засоромлений). Пробачте. Так, розумiється. Починайте.
Сарторiюс. Чи правильно я зрозумiв, що ви вiдмовляєтесь вiд своїх зобов’язань щодо моєї доньки?
Тренч. Звичайно, нi. Ваша донька вiдмовилась виконати свої зобов’язання щодо мене. Але шлюб справдi зламаний, якщо ви це хочете сказати.
Сарторiюс. Докторе Тренчу, я буду одвертий з вами. Я знаю, що в Бланш прудкий темперамент. Це залежить вiд її сильного характеру й фiзичної сили, що в неї бiльша, нiж у багатьох чоловiкiв, можу вас запевнити. Ви мусите бути до цього готовi. Якщо ця сварка — лише прояв її темпераменту, можете вiрити моєму слову, що ми її улагодимо ще сьогоднi ж. Але з того, що вона оце тiльки казала, я зрозумiв, що ви висуваєте якiсь труднощi щодо грошей.
Тренч (знову схвилювавшись). Це панна Сарторiюс висувала труднощi. Я б i не звертав так увагу на це все, якби вона не казала таких речей. Вона показала, що й стiлечки (клацає пальцями) не турбується за мною.
Кокен (заспокоюючи). Любий мiй…
Тренч. Замовкнiть, Бiллi, цього досить, щоб чоловiк бiльш не захотiв уже нiколи бачити жодну жiнку. Бачите, пане Сарторiюсе, я виклав їй справу з усiєю можливою делiкатнiстю й обачнiстю, анi словом не згадуючи про свої причини, а просто просячи її задовольнитись з того, щоб жити з моїх власних невеличких прибуткiв, а вона напалася на мене так, наче я поводжусь як дикун.
Сарторiюс. Жити з ваших прибуткiв! Це неможливо, моя дочка звикла до пристойних умов. Чи ж я не досить ясно зобов’язався подбати за це? Чи ж вона не казала вам, що я пообiцяв їй це?
Тренч. Так, я знаю це все, пане Сарторiюсе, i я вам дуже вдячний за це. Але я волiв би краще не брати в вас нiчого, окрiм самої Бланш.
Сарторiюс. Чому ж ви не казали цього ранiше?
Тренч. Це не має значення. Давайте обминемо це питання.
Сарторiюс. Не має значення! Але ж це має значення, мiй пане. Я наполягаю на тому, щоб ви вiдповiли.Чому ви не сказали цього ранiше?
