Король Матіуш Перший - Януш Корчак
«Нічого, звикнуть, — думає Матіуш. — Моя канарка може багато чого їх навчити. І вони знають багато такого, чого вона не знає».
Скільки в природі цікавих загадок!
Збоку здається, ніби Матіуш нічого не робить. Але в нього кожна хвилина зайнята, а коли настає вечір, не хочеться спати лягати.
Увечері на небі спалахують зірки. Матіуш дивиться на них, немов уперше бачить. Невже вони такі ж великі, як наша Земля? А чи є там люди, бджоли, мухи? Людина порівняно з океаном чи Всесвітом — жалюгідна комашка. Матіуш пробував полічити зірки на небі, та збився з рахунку.
XV
ахідна частина острова, де оселився Матіуш, — гориста. Гір там, щоправда, небагато — всього чотири, і три зовсім невисокі. Між цими невисокими горами й морем розкинулася галявина. На галявині будиночок — колишня школа, у якій і живе Матіуш. Зліва галявину від моря відгороджує четверта гора, висока, — можна сказати, скеля. Біля її підніжжя — затока, у яку впадає річка, що бере початок у східній частині острова. На схід острів розширюється, і ліси там густіші. У цій непрохідній гущавині сховалися свого часу тубільці, рятуючись від лютуючого кору.Разом із Матіушем у школі оселився наш давній знайомий, знаменитий сонько — полковник Дормесько. Його помилували, взявши до уваги колишні заслуги перед батьківщиною. Важливу роль відіграла й та обставина, що справа із втечею царственого полоненого закінчилася щасливо. Солдати, які охороняли острів і виконували різноманітну господарську роботу, жили в будинку, що належав колись заповзятливому торговцеві.
У морі неподалік від острова височіла скеля, на ній — маяк. Звідтоді, як Матіуш тут оселився, його ще жодного разу не запалювали: там щось зіпсувалося.
Раз на тиждень корабель доставляв газети, листи і провізію. Листів Матіуш отримував мало, а газет він не читав. І часу немає, і бажання.
Для чого новини, коли обсіли думки, які необхідно обдумати. Матіуш вирішив почати нове життя, але, щоб знову не наробити помилок, треба розібратися у своїх вчинках. А в голові — повна нерозбериха. Чоловічки-думки зовсім некеровані, роблять, що хочуть. Засинають і прокидаються будь-коли, кудись зникають із голови і знову несподівано з’являються. Б’ються один з одним, а з якого приводу — невідомо. Чим більше Матіуш думає, тим більше заплутується.
«Ну, добре, королем я не хочу бути. А ким же я буду? Адже не можна все життя кидати камінчики у воду і спостерігати за мурашками! Якщо у в’язниці я прогулювався двором і рахував кроки, то чому тепер не можу лічити зірки й камінці? Але тоді я був полоненим і хотів утекти. А тепер?»
У Матіуша з’явилося бажання знову втекти, але куди й навіщо, він не знав.
А не знав, тому що в голові в нього — хаос. То беруть верх веселі чоловічки, починають колобродити, і Матіуш радіє, сам не знаючи чому. То перемагають скиглії, і Матіуш сумує: згадує, що він сирота, і на очі навертаються сльози. То охоплює тривога, немов ось-ось щось станеться.
І все робиться якось саме собою, не з його волі.
Наприклад, він дуже любить купатися в морі. Але буває так: вийде на берег, почне роздягатися, і раптом зникає бажання лізти у воду. Чому? Може, вітер чи вода холодна? Нічого подібного, сонце світить, як учора, але сам Матіуш інший.
Або ще от. Любить Матіуш веслувати. Сяде в човен, наляже на весла — раз-два, і чим важче рукам, тим приємніше, тим краще. А наступного дня погляне на човен, і дивно йому, як це він учора міг із таким захопленням веслувати. Була б мета, варто було б докладати зусиль, а крутитися на одному місці смішно й безглуздо. А то був такий випадок. Зловив Матіуш рибу, і раптом пожалів її. Хто, власне, дав йому право ображати її? А якби риба зловила його на гачок і тягнула в море?
Інколи Матіуш сердиться на себе. Раніше цілою країною управляв, а тепер навіть собі ради не дасть! Чоловічки-думки колобродять, навісніють, не бажають йому підпорядковуватися, хоч лусни!
Отже, із собою важче впоратися, ніж з іншими?
Як утихомирити цих крихітних непосид і навіжених? Адже лоб не стінка, на нього не наліпиш оголошення чи наказ, як бувало в столиці. І потім, він не знає, що вони із себе вдають. А може, їх взагалі не існує?
Чоловічки в голові у Матіуша різні: одні старі, як церемоніймейстер, вони багато всілякої всячини знають і розповідають про минулі часи. Інші на кшталт слуг, ці нагадують, що треба одягнутися, вмиватися, поснідати, викупатися, піти в ліс або покататися на човні. З ними немає жодного клопоту. Коли він був королем, теж доводилося їх слухати. А от як бути з молодими, непокірними, зухвалими? Вони роблять, що хочуть, з’являються і зникають, коли захочуть, і нічого вдіяти з ними не можна. Напевно, щоб ними управляти, потрібна сильна воля, дисципліна, тренування. Від цього, напевно, залежить, будуть вони поганими чи гарними. Взяти, наприклад, Фелека. По суті, непоганий парубок, а скільки зла наробив: хабарі брав, крав, обманював. Може, і хлопці з притулку не усвідомлювали, що чинять погано. Просто не вміли впоратися зі своїми розбещеними, пустотливими чоловічками.
Сильна воля — це щось на зразок військового міністра. Шкода, що він точно не знає, які у військового міністра обов’язки. Але в армії є генерали й полковники, яким усі беззаперечно підкоряються. Треба і йому побудувати в голові неприступні фортеці, щоб чоловічки дослухалися його думок.
Але що їм наказати?
Матіуш зрозумів, як мало він знає і вміє.
І написав листа Сумному королеві з проханням прислати йому найкращу бібліотеку.
Матіуш вирішив прочитати всі книжки, які є на світі. Поклав перед собою на стіл годинник і став перевіряти, чи швидко він читає і чи зможе за день прочитати книжку. Рік має 365 днів. Отже, за рік можна прочитати 365 книжок.
За два роки — 365 х 2 = 730 книжок.
За три роки — 365 х 3 = 1095 книжок.
За чотири роки — 365 х 4 = 1460 книжок.
