Вітер у верболозі - Кеннет Грем
На поміч йому кинувся Щур, але й удвох вони ніяк не могли підняти візок.
— Гей, Жабо! — гукнули вони. — Може б, і ти допоміг?
Жаба ні пари з уст. Він так і сидів посеред дороги, наче
на почесному місці. Тоді вони пішли глянути, що там з ним. Той був у якомусь трансі
— на писку блукала блаженна усмішка, погляд прикипів до куряви від авто, яке все так сплюндрувало. Тільки час від часу мугикав:
— Бі-і, бі-і!..
Щур поторсав його за плече.
— Допоміг би нам, Жабо, — суворо проказав він.
— Незрівнянне, разюче видовище, — пробелькотів Жаба, навіть не поворухнувшись. — Поезія швидкості! Ось він, справжній спосіб подорожувати. Єдиний спосіб подорожувати! Сьогодні — тут, а завтра — в наступному тижні! Проносяться села, пролітають містечка й міста; весь час нові обрії! Оце насолода! Ой, бі-і, бі-і! Ой, леле! Ой, леле!
— Та не корч дурника, Жабо! — розпачливо вигукнув Кріт.
— І подумати тільки, я про це й гадки не мав! — монотонно, замріяно співав своєї Жаба. — Скільки змарнованих років, а я навіть не уявляв, навіть на мріяв!.. Але тепер
— тепер я це знаю, тепер я все зрозумів! Який же широкий, який уквітчаний шлях відкривається переді мною в житті! Які хмари куряви здійматимуться, коли я мчатиму з найзухвалішою швидкістю! Скільки всіляких там халабуд, що трапляться мені на дорозі, опиняться в придорожніх канавах — ото буде шлейф мого величного й нестримного пориву! Нікчемні халабуди,.. прості візки... канарково-жовті!
— Що з ним робити? — звернувся Кріт до Водяного Щура.
— А нічого, — рішуче відказав Щур. — Бо тут нічого не вдієш. Розумієш, я його давно знаю. Це вже на нього найшло. Його опосіла нова химера, а вони в нього на перших порах проявляються завжди однаково — ось як зараз. У такому блаженному маренні він перебуватиме багато днів, і, доки це триватиме, від нього годі чекати чогось путнього. Не звертай уваги. Краще ходімо та поглянем, що робити з тією халабудою.
Вони ретельно оглянули візок і пересвідчилися, що навіть коли їм удасться витягти його на дорогу, він уже ніколи не зрушить з місця. Осі вже нікуди не годилися, а колесо, яке відпало, розлетілось на друзки.
Щур закинув поводи коневі на спину, а тоді взяв його за вуздечку, підхопивши вільною рукою клітку з переполоханою пташкою.
— Ходімо! — кинув він Кротові. — До найближчого містечка миль п’ять чи шість, і нам треба добутися туди якнайскоріше. Тож не барися.
— А Жаба? — стурбовано запитав Кріт, тільки-но вони вийшли на шосе. — Як же ми покинемо його тут посеред дороги? Він же зовсім ошалів! Це небезпечно. Ану як налетить іще якась потвора?
— Облиш із тим Жабою! — сердито відрубав Щур. — Годі про нього!
Вони відійшли не так і далеко, коли позаду почулося тупотіння. Жаба біг за ними і, наздогнавши, просунув лапку під лікоть одному й другому. Він усе ще важко дихав і дивився кудись у порожнечу.
— Послухай, Жабо! — різко промовив Щур. — Тільки-но дістанемося до міста, ти негайно підеш до поліцейської дільниці й довідаєшся, чи знають там щось про цей автомобіль, кому він належить, і подаси скаргу. А потім сходиш до коваля чи колісника — хай притягнуть твій візок до міста і полагодять. Це забере трохи часу, але ж справа варта того. Ми з Кротом підемо до готелю і наймемо кілька гарних кімнат, де й зачекаємо, доки візок буде готовий і ти прийдеш до тями.
— Поліцейська дільниця! Скарга! замріяно бурмотів Жаба. — Щоб я скаржився на це прекрасне, божественне видиво, яке вшанувало мене своєю появою! Лагодити той візок? Досить мені візків! Не хочу ні бачити, ні чути більше про якісь там візки. Ой, Щурику! Ти не уявляєш, як я вдячний тобі, що ти погодився на цю подорож! Без тебе я б не поїхав і не побачив би цього — то ж просто казковий лебідь, сонячний промінь, удар блискавиці! Я ніколи не почув би того неземного звуку, ніколи не понюхав би того неповторного запаху! Все це тільки завдяки тобі, найкращий мій друже!
Щур тільки пересмикнув плечима.
— Бачиш, що діється? — кинув він Кротові через Жабину голову. — 3 ним усе ясно. А з мене досить: як тільки доплентаємо до міста, одразу ж підем на вокзал і, якщо встигнемо на поїзд, повернемося на наш рідний Берег ще сьогодні ввечері. Але начувайся, якщо коли-небудь ти ще покличеш мене у гості до цієї каторжної тварюки!
Він зневажливо пирхнув і далі озивався вже тільки до Крота.
Прибувши до міста, вони рушили просто на станцію і залишили Жабу в залі чекання другого класу, як багаж у камері схову, заплативши служникові два пенси, щоб він не спускав з того пильного ока. Потім відвели коня до стайні при готелі й найняли робітників, щоб притягли візок разом з усім манаттям.
Нарешті тихохідний поїзд привіз їх до станції неподалік від Терема Жаб. Очманілий Жаба спав на ходу; друзі довели його до самих дверей, потім затягли у дім і веліли ключниці нагодувати господаря, роздягнути й укласти в постіль. Тоді вивели з-під навісу свого човна й попливли вниз по річці додому. Була вже пізня година, коли вони, на превелику Щурову радість і втіху, сіли вечеряти у затишній вітальні над річкою.
Назавтра Кріт устав пізно і майже весь день пробайдикував. Тільки надвечір він вирядився на берег порибалити. Тут його і знайшов Щур, котрий зранку вештався по сусідах з відвідинами та балачками, а тепер шукав приятеля повсюди.
— Чув новину? — мовив Щур. — На всьому прибережжі тільки про це й говорять. Жаба сьогодні вранці першим поїздом подався до міста. І замовив там автомобіль, найбільший і найдорожчий.
Розділ З СТАРИЙ ЛІС
Кріт уже давно хотів познайомитися з Борсуком. Борсук уявлявся йому (втім, така була загальна думка) поважною особою: він, хоч його бачили рідко, здавалося, мав невидимий вплив, який відчували на собі всі жителі околиці. Та
