Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- Карочє, я знаю, що ви задумали! Хочете, тіпа, вкрасти мою славу!
Знову запала тиша, а тоді Снейп холодно сказав:
- Ти говориш, наче дитина. Я добре розумію, що затримання й ув’язнення твого батька тебе засмутило, але...
Гаррі не мав і секунди, щоб зорієнтуватися; він почув з того боку дверей Мелфоєві кроки й ледве встиг відскочити, коли двері розчинилися; Мелфой протупотів коридором повз відчинені двері Слизорогового кабінету, завернув за ріг і зник.
Намагаючись не дихати, Гаррі усе ще сидів навпочіпки, коли з класу поволі вийшов Снейп. З непроникним виразом обличчя професор повернувся на вечірку. Гаррі сидів у коридорі, накритий плащем, а думки в його голові випереджали одна одну.
- РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ -
Дуже холодне Різдво
- То Снейп пропонував йому допомогу? Він справді запропонував йому свою допомогу?
- Якщо ти ще раз запитаєш, - не витримав Гаррі, - то я запхну цю капустину...
- Я просто уточнюю! - сказав Рон. Вони стояли на кухні біля раковини, чистячи для місіс Візлі цілу гору брюссельської капусти. Просто перед ними за вікном повільно падав сніг.
- Так, Снейп запропонував йому свою допомогу! - повторив Гаррі. - Він сказав, що пообіцяв Мелфоєвій матері його захищати, і ще дав якусь незламну обітницю...
- Незламну обітницю? - приголомшено перепитав Рон. - Та ні, він не міг... це точно?
- Так, це точно, - підтвердив Гаррі. - А що це означає?
- Ну, незламну обітницю не можна порушити...
- Хоч як це й смішно, але я й сам до такого докумекав. А що буває, якщо її порушити?
- Смерть, - просто відповів Рон. - Фред і Джордж примушували мене дати таку обітницю, коли мені було років п’ять. І я майже все зробив, тримався за руки з Фредом і все таке, але нас тоді побачив тато. Він трохи не здурів, - пригадував Рон, і очі в нього заблищали. - Це був єдиний раз, коли я бачив тата такого ж сердитого, як буває мама. Фред каже, що його ліва сідниця тоді постраждала більше.
- Фредову ліву сідницю пропустимо...
- Не зрозумів? - пролунав Фредів голос, і на кухню зайшли близнюки. - Ой, Джорджику, дивися. Вони користуються ножами. А щоб їм Бог дав здоров’я.
- За два з гаком місяці мені буде сімнадцять, - огризнувся Рон, - тоді й я зможу користуватися чарами!
- А тим часом, - заявив Джордж, сідаючи за кухонний стіл і ставлячи ще й ноги зверху, - отримаємо насолоду, спостерігаючи за належним вживанням... ой-йо-йой!
- Це ти мені підстроїв! - сердито буркнув Рон, смокчучи порізаного пальця. - Стривай, ось буде мені сімнадцять...
- Я й не сумніваюся, що ти здивуєш нас несподіваними магічними талантами, - позіхнув Фред.
- До речі, про несподівані таланти, Рональде, - втрутився Джордж, - що це за плітки ми чуємо від Джіні про тебе й про юну панночку, яку звати... якщо не помиляємось... Лаванда Браун?
Рон зашарівся і знову взявся за капусту, хоч не схоже було, що він незадоволений.
- Не твоє собаче діло.
- Які вишукані слова, - зіронізував Фред. - Мені в голові не вкладається, з якого це джерела ти їх черпаєш. Але ми хотіли знати... як це сталося?
- Тобто?
- Вона потрапила в аварію чи як?
- Що-що?
- Ну, яким чином вона зазнала такої глибокої мозкової травми? Обережно!
Місіс Візлі зайшла на кухню саме вчасно, щоб побачити, як Рон метнув у Фреда ножа, яким він різав капусту, а той одним лінивим помахом чарівної палички перетворив ножа на паперовий літачок.
- Роне! - розлючено крикнула місіс Візлі. - Щоб я більше не бачила, як ти кидаєшся ножами в мене на очах!
- Не буду, - буркнув Рон, - на очах, - додав він ледь чутно, і знову взявся до брюссельської капусти.
- Фреде, Джорджику! Вибачте, дорогенькі, але сьогодні прибуває Ремус, тому вам доведеться поділитися кімнатою з Біллом!
- Добре, - погодився Джордж.
- Тоді, оскільки Чарлі не приїжджає, Гаррі з Роном розмістяться на горищі, а якщо Флер перейде до Джіні...
- ...то у Джіні буде шикарне Різдво, - пробурмотів Фред.
- ...то всім буде зручно. Принаймні кожному буде де спати, - трохи стурбовано закінчила місіс Візлі.
- То Персі вже точно не покаже тут своєї бридкої пики? - поцікавився Фред.
Перш ніж відповісти, місіс Візлі відвернулася.
- Ні, в нього багато роботи в міністерстві.
- Або він найбільша в світі дупа, - припустив Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. - Одне з двох. То ходімо вже, Джорджику.
- Що ви там задумали? - запитав Рон. - Краще допоможіть чистити капусту. Вам же можна користуватися чарівними паличками! Тоді ми теж будемо вільні!
- Не думаю, що нам це варто робити, - з серйозною міною заперечив Фред. - Чистка капусти без чарів зміцнює характер, допомагає оцінити всі труднощі життя маґлів і сквибів...
- ...а якщо хочеш, Роне, щоб тобі допомагали, - Джордж пустив на нього паперового літачка, - то не треба кидатися ножами. Оце тобі маленький натяк. Ми йдемо в село, там у крамничці канцтоварів працює дуже гарна дівчина, яка вважає, що мої картярські фокуси просто чарівні... ніби це справжня магія...
- От гади, - похмуро буркнув Рон, дивлячись на Фреда з Джорджем, що йшли через засніжене подвір’я. - Вони почистили б за десять секунд, і ми б теж могли піти.
- Я не пішов би, - заперечив Гаррі. - Я пообіцяв Дамблдору, що звідси - ні на крок.
- Он воно що, - зітхнув Рон. Він почистив кілька капустин, а тоді запитав: - А ти розповіси Дамблдорові про ту підслухану розмову між Снейпом і Мелфоєм?
- Так, - відповів Гаррі. - Я розповім про це всім, хто зможе їм завадити, і насамперед Дамблдорові. Можливо, також треба буде поговорити з твоїм татом.
- Шкода тільки, що ти не почув, що саме робитиме Мелфой.
- А як я міг почути? Отож бо й воно, що він і Снейпові не хотів казати.
На мить запала тиша, а тоді Рон висловив здогад:
- А знаєш, що вони скажуть? Тато, Дамблдор і всі інші? Скажуть, що Снейп насправді не хотів допомагати Мелфоєві, а просто вивідував, що Мелфой задумав.
- Це тому, що вони
