Сонячна магія - Андрій Левицький

«Спробую встояти», — вирішила Кукса й міцніше вперлася ногами в землю, нагнула голову, трохи нахилилася вперед…

На протилежному боці завулка Топ напружився, вирячив очі ще сильніше…

З голосним виттям вже втретє цього дня спрацював повітряний міхур.

«Не вийшло», — зрозуміла Кукса, пролітаючи вздовж вулиці та врізаючись головою в стіну кутового будинку.

Кругляк, у саму середину якого вона втрапила, дав тріщину. Кукса звалилась на бруківку, трохи полежала й сіла.

Вулиця уявлялася їй у вигляді вузької труби, на дальньому кінці якої маячила жабурова постать.

І труба, і жабур, і небо з Князем-Сонцем на ньому — весь наповнений голосною тишею світ дрижав і розпливався.

Проноза підняла руку й ляснула себе по лобі. У голові чітко дзвякнуло. Вулиця розповзлася, знову скулилася, здригнулась і нарешті знову стала не трубою, а звичайною вулицею.

Кукса міцніше стисла в долоні дивом збережену останню рятувальну шпильку, встала й рушила дивною вулицею.

Топ глянув на поміст. Тавот нарешті змусив себе підступити до сокири й тепер повільно простягав до неї руки, все ніяк не зважуючись узятися за держак. Цілий світ забарвився для жабура в червоне. Кров прилила до голови Топа, до його очей, перетворюючи все навколо на щось дуже кумедне.

Щоб побачити якомога більшу частину цього такого цікавого світу і всмак посміятися від усієї своєї жабуринської душі, Топ став обертатися навколо себе. І побачив, що вулицею до нього знову вперто прямує незнищенна людська дитина.

Це викликало в жабура новий напад сміхотливого здивування. Сила його поступово зменшувалася — важко багато разів підряд нагнітати в міхурі величезний тиск, — але Топ напружився ще раз. Повітряний міхур спрацював учетверте.

«Щось у мене сьогодні не складається», — подумала Проноза, пролітаючи по крутій дузі та падаючи якраз на кутик похилого даху двоповерхового будинку. Її комір зачепився за гострий краєчок черепиці. Мало не вискакуючи з жакетки, вона зависла, погойдуючись, як лялька на забитому в стіну цвяшку.

Звідси гарно було видно всю вулицю, вже обридлу одноманітністю невдач, які тут спіткали Пронозу, і того ще більш обридлого жабура з його невтомним міхуром. Щоправда, тепер Проноза перемістилася значно вище й могла розгледіти частину головної міської площі, край помосту з графом Сокольником і круглий годинник на вежі.

Він показував, що до страти залишилося десять хвилин.

«Я мушу встигнути!» — промайнуло в мозку акси.

«Я б хотіла ще допомогти, — раптом промовив у її голові дуже тихий голос відьми Інельди. — Але вже майже полудень, а тобі ж відомо, що в цей час місячне чаклунство перестає діяти. Незабаром у силу вступить зовсім інша магія».

«Від тебе мені ніякої допомоги не треба, бабусю», — Кукса зігнула ногу в коліні й відразу рвучко випростала. Комір жакетки з тріском відірвався, вона полетіла вниз…

А Топ у цей час мало не задихався від сміху. Такий регіт не рвався з нього ще жодного разу. Він корчився і смикався всім тілом, аж поки ненароком повернув голову й побачив, що вулицею, ніби в нав’язливому кошмарі, до нього знову повільно шкутильгає та самісінька, двічі здмухнута, двічі відплюнута геть маленька постать.

Топ зареготав так, що на нього почали оглядатися.

Не залишалося іншого, як задіяти міхур уп’яте.

Кукса вже й не здивувалася, коли злетіла знову. З цієї висоти було видно майже весь Літон. Точніше те, що від нього лишилося. Провалля, яке утворилося після зльоту Чортового Наперстка, здавалося величезною ямою, а на її дні мерехтів червоний серпанок гном’ячої лупи. Центральні квартали навколо палацу теж значно постраждали. Та й третина самого палацу незабаром мала перетворитися на руїни. Кукса пролетіла ще трохи й почала падати.

Тим часом Топ зрозумів, що наближається час страти. Граф Сокольник уже майже скінчив урочисту промову. Страта людини — найцікавіше видовище на світі, сказав сам собі жабур і обернувся.

До нього наближалася людська дитина.

Здригаючись від реготу, Топ ушосте використав міхур.

За кілька секунд він зробив це всьоме.

Потім ще. І ще.

Топ відчув, що більше не може встояти від веселощів, які буквально розривали його на шмаття, ступнув убік і прихилився м’яким зеленим плечем до стіни.

Дитинча знову наближалося.

Топ ще раз скористався міхуром.

Тепер Кукса лежала спиною на землі. Вона могла тільки трішки підвести голову й глянути вперед. Усе тіло в неї боліло, а в очах темніло від нестерпних ударів головою об камінь. Вона примружилася. Жабур