Гармидер у школі - Джеремі Стронг

— Ой-ой, — забідкалася міс Гармидер. — Думаю, ми дали забагато дріжджів і цукру.

Те саме відбувалося і в інших класах. Пиріг став дуже, ну просто неймовірно Пирогом Дружби; він почав розповзатися по всій школі. Діти покидали свої класні кімнати і шукали притулку в холі.

У кабінеті містера Шрапнеля його пиріг виступив у похід. Він захопив весь стіл. Зараз він стікав по всіх чотирьох ніжках, при-

хопивши із собою кілька важливих документів, не кажучи вже про п'ять різнокольорових кулькових ручок, степлер та фотографію з власноручним підписом міністра освіти.

— Місіс Штурх! — проревів директор. — Місіс Штурх! Ви вже знайшли заміну?

— На жаль, містере Шрапнель, — крикнула у відповідь секретарка. — Боюся, міс Гармидер працюватиме і далі.

Вона подивилася, як Пиріг Дружби на її столі забирає зі собою телефон, відкинулася у кріслі й зареготала. Місіс Штурх реготала доти, доки в неї на очах не виступили сльози і доки їй не довелося схопитися за живіт.

5. Виявляється, не такої вже й дружби

— Не турбуйтеся, — звернулася міс Гармидер до директора. — Ми вчинили невеличкий розгардіяш, але…

— Невеличкий розгардіяш? — ревонув містер Шрапнель. — А чи бачили ви, що діється в коридорах? По цілій школі розповзлося шість тонн вівсяної каші. Вона геть усюди!

Він спробував відірвати руки від липучої мазі, яка вкривала весь його стіл. Вона клеїлася до пальців, як жуйка, і витягувалася у довгі пасма.

— Це не вівсянка, — підкреслила міс Гармидер. — Це Пиріг Дружби. Я хотіла сказати, що я розумію, що ми вчинили невеличкий розгардіяш, і що тепер ми повинні його ліквідувати. Не турбуйтеся, містере Шрапнель. Скоро цілий цей будинок буде як новенький.

Містер Шрапнель, вочевидь, не ризикнув би відкинути цю вельми ґречну пропозицію допомогти, хоча щось у глибині душі підказувало йому, що це неминуче призведе до нових клопотів. Але він почував себе надто змученим і не уявляв, де взяти сили, аби далі сперечатися з цією жахливою жінкою. Крім того, упродовж деякого часу він був занадто поглинутий намаганнями відліпити себе від столу.

Міс Гармидер обережно пробралася назад у класну кімнату. При кожному її кроці Пиріг Дружби голосно чвакав під туфлями.

Діти збилися в купку, вони були надзвичайно стривожені й налякані успіхом їхньої дріжджової закваски.

Не треба було мати аж надто багатої уяви, щоби зрозуміти, що собі думає містер Шрапнель.

— Мені здається, — почала міс Гармидер, — що наш Пиріг Дружби трішечки занадто дружній. Це цілком моя вина, і я вже все пояснила містерові Шрапнелю. Вам не треба переживати.

Люк хрипко прошепотів:

— Нас посадять у тюрму, міс? — очевидно, він думав, що кожен, хто доводить до шалу містера Шрапнеля, опиняється в тюрмі.

— Ні, звичайно ж, ні. За таке не садять. Тим не менше, ми вчинили розгардіяш, і тепер повинні все повичищати.

— Але ж це займе не один тиждень! — вигукнула Ембер. — Ми залишимося тут назавжди!

— Не хвилюйся. Нам знадобиться багато теплої води і мильна стружка. А ще нам треба буде взяти якомога більше відер, швабр і ганчірок; ну, і пилосос. Отже, загін прибиральників, — увага!

Увесь клас став струнко, чекаючи розпоряджень. Одну групу послали за швабрами, іншу — за відрами і водою. Ще інші шукали ганчірки і мильну стружку. Троє учнів отримали бойове завдання захопити пилосос, і їм вдалося успішно доставити його на базу. Це була вельми небезпечна місія. На всьому шляху дітям доводилося долати страхітливий повзучий пиріг, який і далі повільно поширювався по школі.

А потім почалася важка робота. Проти пирога, який здіймався, наче хвилі прибою, виливалася гаряча вода — відро за відром. У білий водоспад сипалася мильна стружка. Похапавши щітки і швабри, діти кинулися у бій із тістом.

На передовій почав утворюватися грубезний шар мильної піни. Від цієї піни відривалися величезні бульбашки. Вони повільно пливли по коридору і лускали на стінах. Піна піднімалася все вище й вище — аж доки мало не досягла стелі.

Черіл і Керолайн загорлали бойовий клич і кинулися прямісінько в скупчення бульбашок. Вони виринули з нього, з голови до п'ят вкриті піною, яка виблискувала всіма кольорами веселки, і затанцювали. Невдовзі всі кинулися наслідувати їхній приклад. Діти походжали туди-сюди, хизуючись одне перед одним, аж доки раптом не зіткнулися ніс у ніс із містером Шрапнелем.

На якусь мить директор припустив, що школу захопили прибульці з далекої галактики. Містер Шрапнель уже хотів було розвертатися і втікати. Але якимось чудом він устиг розпізнати сховане за блискучими бульками кругле обличчя Вейна.

— Що це означає? — прошипів директор.

— Ой, вибачте, сер, — тремтячим голосом промовив Вейн, за кожним словом випускаючи з рота мильні бульки. — Ми просто намагалися тут поприбирати.

— Це, мабуть, була ідея міс Гармидер? Я позбудуся її, навіть якщо це виявиться остання річ, яку я зроблю в своєму житті, — його очі звузилися, перетворившись на тонкі небезпечні щілини. — Де вона? Відповідай!

Вейн мовчав. Він втупився в носаки своїх черевиків, хоч і не міг їх бачити під товстезним шаром піни. Він просто дивився туди, де, на його думку, вони мали би бути з найбільшою імовірністю. Містер Шрапнель скреготнув зубами, з голосним чваканням розвернувся на каблуку і кинувся на пошуки міс Гармидер.

Діти знову почали дихати. Вони стривожено перезиралися.

— Бідолашна міс Гармидер. Він хоче її впіймати, — пробурмотіла Тереза.

Пітер кивнув.

— Якщо вона піде… — почав він, але так і не зміг закінчити. Решта дітей знали, що він мав на увазі, але й вони не змогли би передати словами того відчаю, який стис їхні серця.

— Давайте ж бо! — вигукнув Ентоні. — Ми ж можемо принаймні поприбирати це заради неї!

Він схопив швабру і знову взявся до праці. Решта дітей прожогом приєдналися до нього. Об'єднавши зусилля проти пирога-монстра, вони помалу, крок за кроком, почали відбивати в нього територію.

Тим часом містер Шрапнель з боєм пробирався по будинку в пошуках міс Гармидер, твердо вирішивши, якщо доведеться, особисто заштовхати цю міс до її сміховинної швидкої допомоги і відправити на всі чотири сторони. Нараз він почув якесь віддалене завивання і вирушив з'ясувати, що ж воно таке, але по дорозі вляпався у кучугуру мильної піни, яка здіймалася аж до самої стелі. Він занурився в неї, майже нічого не бачачи, а тоді виринув з протилежного боку, повністю вкритий бульбашками. Крізь них він побачив Лілію Гармидер з пилососом у