Гармидер у школі - Джеремі Стронг

— Я не знаю, міс, — прошепотіла вона, очікуючи, що вчителька почне на неї кричати.

— І я так само, — усміхнулася міс Гармидер. — Але, мабуть, страшенно багато. Добре, математику ми на сьогодні відробили. Що в нас далі?

— У розкладі далі англійська, міс, — повідомила Ембер.

— У такому разі, будь ласка, напиши на дошці слово «кіт».

Ембер написала.

— Прекрасно, — сказала міс Гармидер. — Англійську ми теж відробили. Наступний урок, наскільки пам'ятаю, історія. Ентоні, коли в тебе день народження?

— Двадцять восьмого жовтня, міс.

Міс Гармидер подивилася на годинник.

— Ще тільки пів на десяту, а ми вже закінчили всі уроки!

— У нас ще залишилися природничі науки, — зітхнув Люк.

— Ми завжди займаємося природничими науками, — простогнав Вейн.

Двері класу рвучко відчинилися, і містер Шрапнель виставив з-за одвірка свою велику голову.

— Усе гаразд, міс Гармидер? — уривчасто запитав він. — Математика?

— Ми займаємося нею, містере Шрапнель, — бадьоро сказала міс Гармидер.

Якийсь час обоє дорослих дивилися одне на одного. Це виглядало так, ніби містер Шрапнель їй не повірив, а вона чекала, що він скаже ще щось. Тим часом вона просто спокійно дивилася на нього своїми ясними сірими очима. Містер Шрапнель відчув, що цей погляд його дратує. Він коротко кивнув, тихо зачинив двері й пішов далі.

Міс Гармидер знову повернулися лицем до класу:

— Скажи мені, чим ви вже займалися у цій чверті з природничих наук, Марк?

— Ми проходили птахів, міс.

— Он як? Це добре.

— Ми встигли пройти співочих птахів, качок і чайок, — досить байдуже додав Марк.

Міс Гармидер з головою пірнула у свої пакунки.

— Якщо ви й далі займатиметеся в такому темпі, — з глибини сумки донісся її приглушений голос, — то покінчите з цілим пташиним царством за якихось два роки. Ага, ось за чим я шукала. Пол, роздай усім по аркушу цього паперу. А тепер — хто може мені сказати, що таке «орігамі»?

— Це поп-зірка, міс? — запитала Керрі.

— Блискуча ідея! Прекрасне ім'я для поп-зірки! Насправді «орігамі» — це японське слово, яке означає мистецтво складання паперу. Пол тільки що роздав вам папір для орігамі, і я хочу, щоб ви склали його трикутником, як я.

Усі зосереджено склали свої аркуші.

Двері різко відчинилися:

— Математика? — запитав містер Шрапнель, кидаючи підозріливі погляди.

— Підніміть ваші фігури, — наказала міс Гармидер. — Які це фігури?

— Трикутники! — вигукнув клас.

Містер Шрапнель нахмурився, буркнув щось під ніс, зачинив двері й пішов геть. Діти перезирнулися і почали усміхатися. Це було чудово.

— А тепер зігніть отут. Загніть цей кінчик ось так. Добре, а тепер розгладьте квадратну частину, переверніть і загніть під ось таким кутом тут і тут — і маєте птаха. Це легко, правда?

Коли третьокласники зрозуміли, що вони тільки що зробили, по класу пронісся схвильований шепіт.

Але міс Гармидер ще не закінчила:

— А тепер візьміть за лапки, які звисають донизу, і легенько потягніть — ось так!

— Ой! — вигукнула Карен. — Він махає крилами! Якщо потягти за лапки, він махає крилами!

Тридцять двоє паперових птахів махали крилами над партами. Класна кімната почала наповнюватися дедалі гучнішими голосами птахів. Міс Гармидер з ентузіазмом приєдналася до них, вилізла на вчительський стіл і запустила свого птаха вниз.

— Я чайка, — вигукнула вона. — Киги! Киги-и-и! Дивися, Джоне, ти тільки що зніс яйце!

Джон усміхнувся:

— А ви трошки, ну, божевільна, правда, міс?

Лілія випросталася, трошки подумала, а тоді зіскочила зі столу.

— Дуже може бути, — відповіла вона.

Він знову усміхнувся.

— Я так і знав, — сказав він щасливим тоном.

— Гаразд, опустіть на якийсь час ваших птахів, — звернулася міс Гармидер до учнів. — Хто скаже мені, чому птахи літають?

— Хтось смикає їх за ноги! — вигукнув Вейн.

— Не думаю, — розсміялася вона. Вона знову зарилася в свою торбу і витягла звідти ще паперу для орігамі. — Зробіть такі паперові літачки, які би могли летіти якомога далі.

Лі стурбовано завовтузився.

— Нам заборонено робити паперові літачки.

— А чи вам хто-небудь забороняв робити паперові літальні апарати?

— Тільки літачки, міс, — вишкірилася Джекі й квапливо почала складати зі свого аркуша паперу фантастичний надшвидкісний гіперзвуковий літальний апарат.

Через кілька хвилин, коли по всьому класу вже шугали літачки, міс Гармидер закликала всіх зупинитися.

Вона вивела клас у хол, де було більше місця, щоби запускати літачки, але й це не задовольнило міс Гармидер.

— Нам потрібна більша висота. Підтягніть сюди ці шведські стінки. Морські птахи стартують зі скель, тож ці шведські стінки будуть нашими скелями. Ось так, просто неймовірно! Ну, давайте!

Міс Гармидер вилізла на шведську стінку, а вслід за нею повилазили дітлахи, стискаючи в руках свої літачки.

— Коли я була маленька, то завжди хотіла бути морським птахом, — сказала Лілія. — Я хотіла бути альбатросом. От якби я народилася альбатросом!

— Справді, міс? — Тереза запитально подивилася на міс Гармидер.

Вчителька справляла враження дуже дивної, проте водночас із нею було якось напрочуд легко і приємно. Відтак Тереза наважилася сказати річ, яку вона ніколи раніше нікому не говорила:

— А я завжди хотіла бути кроликом, — прошепотіла вона.

— О, як чудово! Так, добре, всі вже тут. А тепер один по одному запускайте свої літачки.

Діти почали один по одному кидати свої літачки. Деякі з них одразу ввійшли в круте піке до самої підлоги. Деякі на високій швидкості задирали носи, робили петлю, а тоді повільними спіралями спускалися додолу. Тільки двом-трьом літачкам вдалося пролетіти більш-менш значну відстань. Після кожного запуску відстань, яку пролетів літачок, акуратно відмірювалася довгою рулеткою.

Міс Гармидер і собі зробила літачок. Він шугнув назад над її плечем і врізався в стіну в неї за спиною.

— Ой, а мій летить задом наперед!

Третьокласники розсміялися.

— Міс Гармидер!

— Це що за гармидер? — у кінці холу стояв містер Шрапнель, сердито дивлячись на підлогу, встелену паперовими літачками найрізноманітніших розмірів. — Що тут відбувається? Діти, ви ж знаєте, літачки заборонені.

Міс Гармидер схопила канат, який звисав поруч із нею, і з'їхала по ньому просто до роздратованого директора.

— Містере Шрапнель, ми займаємося серйозним дослідженням: вивчаємо природу польоту. Як ми можемо працювати над темою «Птахи», не розуміючи принципів польоту? Погляньте на мій. Він літає задом наперед.

Вона передала свій літачок містерові Шрапнелю.

— Ну, ви можете мені сказати, чому він літає задом наперед? Дивіться.

Вона розмахнулася, кинула літачок — і він знову зник з очей у неї за плечем.

— Бачите? Я ж вам казала.

Містер Шрапнель підняв літачок. Він почав розгладжувати одне з його