Гармидер у школі - Джеремі Стронг

— Думаю, це тому що… — він раптом замовк і сердито нахмурився. — Міс Гармидер, цього немає в розкладі, і я не думаю, що ви повинні заохочувати дітей…

— Це ж природничі науки, чи не так? — перебила його Лілія, дивлячись на директора своїми ясними сірими очима. — Мені здається, літачок Джулі пролетів найдалі, так що вона перемогла. Зараз ми повернемося до класу і подивимося, чи нам вдасться з'ясувати, чому її літачок показав найкращий результат. Ви не підете допомогти нам у цьому, містере Шрапнель?

Директор з жахом відсахнувся і похмуро пробурчав щось про роботу, якої в нього надто багато. Міс Гармидер усміхнулася й повела дітей назад до класу. По дорозі Ребекка прошепотіла іншим дітям:

— Як би я хотіла, щоби міс Гармидер залишилася у нас назавжди. Вона просто надзвичайна!

Але Гленн дивився на речі більш тверезо:

— Вона не залишиться надовго. Ти ж бачила, як на неї дивився наш Шафанель. Він захоче чимшвидше позбутися її, а тоді буде так само нудно, як і раніше. Почекай-но лишень трохи, і сама переконаєшся.

3. Літати, як птахи

Майже як птахи

— Міс Гармидер, — почав містер Шрапнель, походжаючи туди і назад за своїм столом. — Ви повинні усвідомлювати, наскільки важливо дотримуватися правил.

Діти повинні робити те, що ви їм кажете.

Лілія усміхнулася:

— Саме тому я така задоволена, містере Шрапнель. Це прекрасні діти, і вони точно виконували те, про що я їх просила.

Містер Шрапнель перестав походжати, подивився на стелю таким поглядом, ніби почув звідти щось дуже негарне, а тоді повернувся до нової вчительки:

— Вибачте, міс Гармидер?

— Називайте мене на ім'я. Мене назвали Лілією, як квітку. Моя мама чомусь вважала, що я ніжна, тендітна і скромна, як лілія, правда, особисто я схильна вважати, що за духом мені ближча кульбабка, хоча це, звичайно, не звучало би, ви тільки уявіть — Куль бабка Гармидер!

— Міс Кульмидер! — заволав директор. — Вислухайте мене уважно, будь ласка. То ви мені говорите, що справді наказали дітям зробити паперові літачки, вилізти на шведську стінку і запускати їх у холі?

— Так, звичайно!

— Але в розкладі не написано, що в цей час повинен використовуватися хол. Ви мали займатися англійською.

Міс Гармидер кинула на директора зацікавлений погляд. «Який же він, мабуть, дивак, якщо дозволяє правилам аж так керувати життям?» — подумала вона.

— Ви мали займатися англійською. А ви замість цього наказали дітям навмисне порушити шкільні правила і запускати по всьому холу паперові літачки!

— У класі було замало місця, — пояснила міс Гармидер.

— Ви наказали їм робити паперові літачки! Ви з таким же успіхом могли задати їм робити вертольоти або щось не менш ідіотичне.

Міс Гармидер скочила на ноги.

— Вертольоти! Містере Шрапнель, ви геній! Я отут сиджу перед вами і думаю, що ж ви за старий дурень, раз торочите мені про паперові літачки, ніби це має якесь значення, і так само про той дурний архаїчний розклад. А ви, виявляється, весь цей час думали про те, навіщо марнувати час на паперові літачки, якщо можна відразу взятися за вертольоти!

— Але, міс… — почав містер Шрапнель.

Та міс Гармидер уже було не спинити.

— Звичайно, це буде важко. Зробити несучі гвинти буде нелегко, велике значення матиме кут лопатей. Містере Шрапнель, ви відкрили мені очі! Навіщо нам морочитися з дурними старими літачками, якщо ми можемо по-справжньому літати? Ми можемо по-справжньому літати! — повторила вона і мало не вибігла з кабінету директора.

Містер Шрапнель важко опустився на стілець. Він не міг зрозуміти, як їй вдалося викрутитися. Щоразу, коли він вказував їй на те, що вона робила не так, усе якось виверталося навиворіт, поки він не збивався з пантелику. І що вона затіває тепер? Він важко зітхнув і сховав обличчя в долонях.

Місіс Штурх, секретарка, у своєму кабінеті почула це зітхання. Так само вона чула і всю попередню розмову. Тепер вона сиділа перед друкарською машинкою й усміхалася сама до себе. Її передчуття щодо міс Гармидер справдилися, і тепер місіс Штурх насолоджувалася кожною хвилиною.

Коли діти повернулися до класу після обіду, вони застали міс Гармидер, яка виглядала дуже збудженою, по коліна в купі мотлоху. Її оточували шматочки легкого бальзового дерева і тонкі сталеві стержні. Тут були коліщатка, зубчатки, дротики, батарейки і лампочки. Були грубі палички і тонкі палички, а ще було повно мотузок і липкої стрічки.

Клас містера Дейвіда дивився на цей непотріб і перешіптувався. Міс Гармидер раптом перестала говорити сама до себе і вперше помітила свій клас:

— О, то ви вже прийшли! Добрий день!

— Доб-рий день, міс Гар-ми…

— Називайте мене Супержінкою, — розсміялася міс Гармидер.

— Супержінкою? — хихикнула Керолайн.

— Авжеж, Супержінкою, бо сьогодні після обіду ми будемо літати!

— ЛІТАТИ! — хором вигукнули третьокласники.

— Саме так. А тепер скажіть мені, хто з вас має у школі велосипеди?

Піднялося кілька рук. Лілія рахувала й одночасно кивала головою.

— Прекрасно. Добре, ті, хто має велосипеди, візьміть і поставте їх попід стіною під класними вікнами.

Черіл потупила очі й промимрила, що велосипеди повинні весь час залишатися на велосипедній стоянці.

Міс Гармидер провела рукою по воронячому гнізду в себе на голові і подивилася на Черіл своїми сірими очима, в яких вигравали іскорки:

— Люба, не хвилюйся. Ваш директор тільки що особисто сказав мені, що діти повинні точно виконувати те, що їм накажуть. Так що, будь ласка, поставте ваші велосипеди під стіною. Ідіть.

Двічі повторювати не довелося, і невдовзі під стіною стояли дев'ять велосипедів.

Діти дивилися на них серйозними поглядами.

Керрі заговорила першою.

— Скажіть, будь ласка, міс, якщо ми маємо літати, то навіщо нам велосипеди?

— Дуже хороше запитання, Керрі, — похвалила міс Гармидер. — А тепер я поставлю вам запитання. Як людина піднімається в повітря?

— Вона скаче! — вигукнув Люк.

— Не зовсім та відповідь, якої я чекала, але, справді, вона може підскочити. Однак як їй вдається при потребі залишатися в повітрі?

— Вона летить у літаку, — відповів Джон.

— Або в ракеті, або на повітряній кулі, — додала Келлі.

— Або у вертольоті, — пробурмотів Пол.

— Саме так, — кивнула міс Гармидер.

— Тобто зазвичай вона не користується для цього велосипедами, — зауважила Ребекка.

— А ось тут ви помиляєтеся. Ми зробимо з цих велосипедів вертольоти. Ви підніметеся на борт, почнете швидко обертати педалі, вертолітний гвинт почне обертатися, і ви підніметеся в повітря, — міс Гармидер говорила з такою впевненістю, що могла би переконати навіть джмеля у тому, що він може долетіти до Марса.

Якийсь час усі мовчали. Діти дивилися у вікно на