Гармидер у школі - Джеремі Стронг

Міс Гармидер широко усміхнулася:

— Звичайно, містере Шрапнель. Уже іду. А ви, діти, усе тут гарненько поприбирайте. Я скоро буду.

Директор відчинив перед нею двері й пропустив уперед. На виході він глипнув на дітей, і ті спішно кинулися наводити порядок у класі. Двері зачинилися, директор з учителькою пішли, залишивши дітей сам на сам з їхніми найгіршими передчуттями.

— Вона вже ніколи до нас не повернеться, — сумно вимовила Ембер.

7. Дзвінок інспектора

— Я знаю, що ви збираєтеся сказати, містере Шрапнель. У розкладі нема мишей.

Міс Гармидер подивилася директору просто у вічі. Він різко кивнув.

— Абсолютно правильно, міс Гармидер. Але ви, мабуть, пам'ятаєте, що мій розклад учора після обіду був знищений, особисто мною, після дуже і дуже важкого дня.

Лілії Гармидер довелося відвести погляд. Вона виявила, що вираз обличчя директора змушує її трішечки нервувати. Ну а він вів далі:

— Звичайно, у школі є й інші примірники розкладу. Проте за ті кілька днів, що ви тут, я помітив, що діти надзвичайно схвильовані. Якщо забути на мить про ті збитки і неприємності, що мали місце, то мушу сказати, що ваш клас… ну, отримує задоволення. А сьогодні після обіду… — містер Шрапнель набрав у груди повітря, — я теж.

Містер Шрапнель і міс Гармидер уважно дивилися одне на одного. На обличчі вчительки з'явилася усмішка, і вона засміялася. Містер Шрапнель теж почав усміхатися. Раптом ні з того ні з сього міс Гармидер обвила директора руками навколо шиї і розцілувала його в обидві щоки.

— Ой, містере Шрапнель! — зітхнула вона.

Директор силкувався видертися з міцних обіймів міс Гармидер. Тим часом поруч проходила місіс Штурх. Шкільна секретарка поспостерігала за сценою в кабінеті директора, приклала долоню до губів, щоби не хихикнути, і втекла у свою кімнату.

Містер Шрапнель нарешті вирвався з обіймів Лілії.

— Міс Гармидер! Я одружений чоловік!

— Я знаю, містере Шрапнель, але чому б то часом і не обняти когось, коли ти щасливий? Я завжди обнімаю людей, коли я щаслива. А знаєте, іноді, коли мене переповнює радість, під рукою нікого не виявляється, і тоді я змушена обнімати дерево або поштову скриньку.

— Охоче вірю, — промимрив містер Шрапнель. — Але я ще не закінчив. Сьогодні я згадав, що це значить — по-справжньому отримувати задоволення від того, що ходиш до школи. Я впевнений, що третій клас чимало навчився за останні кілька днів, але тепер перед нами постала велика проблема. Завтра після обіду до нас прибуває місіс Донован, шкільний інспектор. Думаю, вам не треба пояснювати, що це означає.

— Загальну паніку? — радісно спробувала вгадати міс Гармидер.

— Так. Ці слова цілком адекватно передають суть справи. Наскільки я знаю, завтра після обіду клас містера Донована має плавання — я говорю це на випадок, якби ви раптом вирішили один раз дотриматися розкладу. Сподіваюся, тут мало що може піти не так.

Лілія кивнула на знак згоди:

— Не турбуйтеся, містере Шрапнель. Завтра після обіду ми будемо зразково-показовою школою. І я справді збираюся скористатися з плавального басейну.

Вона вийшла з кабінету, перш ніж директор устиг сказати ще хоч слово. І тепер він ламав собі голову, чи вона справді вимовила останні слова не зовсім серйозним тоном, немовби щось замишляючи, чи це йому тільки причулося.

— Між іншим, — сказала міс Гармидер, несподівано просунувши голову в двері, — вам би не сподобався мій папуга, правда? Норман дуже милий, але він весь час намагається влаштувати собі гніздо у мене на голові, не знаю чому. Він зовсім ручний і вміє наслідувати звук сирени швидкої допомоги. Я віддам вам його задурно.

Містер Шрапнель втомлено заплющив очі й скрушно похитав головою. Останньою річчю, якої він міг би хотіти, був папуга, який умів імітувати сирену швидкої допомоги. Ця жінка божевільна на сто відсотків!

Третій клас був вражений, побачивши міс Гармидер наступного дня у школі.

— Як вам вдалося втекти? — запитав Вейн.

Міс Гармидер розреготалася і сказала, що вона їх учитиме, аж поки не одужає містер Дейвід.

— Як добре! — закричали діти. — А що ми будемо робити сьогодні?

— Сьогодні після обіду ми будемо плавати.

Обличчя дітей витягнулися.

— Ми на плаванні просто ходимо туди і назад на мілкому, та й усе, — поскаржилася Джулі. — Нам не дозволяють ні пірнати, ні нічого такого. А що, міс Гармидер, ми могли би зайнятися чимось цікавішим?

Лілія Гармидер уважно подивилася на насуплені обличчя, благальні обличчя і знуджені обличчя дітей, які стояли навпроти неї. Вона злегка усміхнулася.

— Гаразд, я б хотіла, щоб у басейні ви розділилися на чотири групи і знайшли спосіб перетнути басейн від берега до берега, залишаючись сухими.

— Залишаючись сухими! — вигукнув Стюарт. — Це ж неможливо.

Вейн скочив на ноги:

— Зовсім ні, ти ж можеш побудувати човен.

— Можна побудувати міст, — запропонувала Сара.

— Ми могли би перекинути канат з берега на берег і переповзти по ньому, — пояснила Керолайн. — Моя Тарзан! — додала вона, б'ючи себе кулаком у груди. — Давай, Чіта, — звернулася вона до Черіл. — Берімося за роботу.

На момент закінчення ранкових уроків було знайдено чотири різні розв'язання басейнової проблеми. Група номер один вирішила побудувати човен, скориставшись для цього старою залізною ванною. Вони хотіли підняти вітрило, але воно не бажало діяти як слід, тому діти зробили весла зі шматків дерева.

Група номер два притягла зі спортзалу пару гімнастичних коней. Вони планували перекинути над басейном канат і проповзти по ньому.

Третя також використала гімнастичне спорядження. Вони сподівалися побудувати міст із довгих дощок. Остання група весь ранок мала купу роботи: вони робили водоступи з великих шматків пінопласту, знайденого десь неподалік. Суть полягала в тому, щоби надягти їх на ноги і пройти по воді, як по сухому.

Одразу після обіду учні схопили свої купальні костюми і потягнули все спорядження у басейн.

Міс Гармидер сказала, що було б непогано переодягтися, просто на всякий випадок.

Вона зникла в одній із кабінок, а тоді вийшла — вдягнена у старомодний смугастий повністю закритий купальний костюм у вікторіанському стилі.

Вона намагалася вдягнути ще й капелюшок, але на її чудернацькій зачісці ніяк не хотів триматися жоден головний убір.

Усі групи почали готуватися. Біля бортика басейну були звалені мотузки, дерево, дошки, коні та металева ванна. Діти почали зв'язувати дошки докупи і відмірювати канат. Вони вже майже закінчили, коли у басейні з'явився містер Шрапнель разом із місіс Донован,