Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 - А що трапиться якщо автомобіль чи вантажівка захочуть тут проїхати? – запитав він.

 - О, у них поліцейські на чергуванні, щоб регулювати рух, - сказала Сташ. Вона витягла шию. – Гадаю, я бачу жінку-поліцейського там, в кінці.

 При цих словах, Ендрю також витягнув шию. Там на відстані була розмита фігура, яка зупинила декілька авто, але хоча він зняв окуляри, а потім знову одягнув, він просто не міг сказати, чи то була справжня жінка-поліцейський, чи Мейбл Браун, яка прикидалася нею. Він перевірив чи Ейдан все ще носить срібний талісман та, просто щоб бути у безпечному місці, сказав:

 - Голосую за те, щоб пройтися та подивитися як усі прибувають на Фестиваль.

 Так вони і зробили, рухаючись бочком по узбіччям та отримуючи поштовхи від інших людей, які робили те саме. Вони досягли футбольного поля у той момент, коли група повернула та пройшла крізь ворота, поки Воллі Сток тримав їх відчиненими, а музика групи зіштовхнулася із механічною мелодією каруселі. На дорозі чергувало двоє поліцейських. Один стримував ряд авто, із обличчями, що зацікавлено повисовувалися, а інший направляв більшу кількість авто на інший бік поля, де було позначено: АВТОПАРКОВКА ЛИШЕ ДЛЯ МЕЛСТОУНСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ. Все виглядало упорядковано та безпечно, із полегшенням подумав Ендрю.

 Вони стояли серед інших глядачів та знову дивилися на процесію. Між власниками собак та дітлахами у “Вигадливих Сукнях” виник значний розрив зараз, майже напевно через дитя, вдягнуте як тюбик зубної пасти. Вони дивилися як Дарт Вейден бере її за майже скриту руку та тягне її крізь ворота. Тоді решта дітлахів змогли піти потоком: цигани, скелет, ще декілька Дарт Вейденів, Супермен, Бетмен, наречені, футболісти, феї – цих багато – метелики із великими пурпурними крилами та натовпи пришельців. Більшість цих пришельців були досить реалістичні, переважно зелені, із підстрибуючими антенами на їх чолах…

 “Тримайся”, подумав Ендрю та подивився на Ейдана. Ейдан із сумнівом дивився на цих пришельців, розмірковуючи чи не бачив їх раніше.

 - Хочеш піти додому зараз? – пробурмотів йому Ендрю.

 Коли він це сказав, пройшла жінка-поліцейський, яка пасла останніх пришельців. Вона точно була Мейбл Браун.

 - Я дійсно думаю, що ми повинні піти, - сказав Ендрю.

 - Будь-ласка, ні! - сказав Ейдан. – Я хочу побачити призи, які виграв містер Сток.

 - А я маю бути тут, - сказала Сташ. – Я обіцяла Ронні.

 - В такому випадку, ми повинні бути обережними та триматися разом, - сказав Ендрю, дивуючись яким слабким він став.

 Воллі Сток зачинив великі ворота із брязкотом та відкрив маленькі ворота, поруч. Тоді він сів за стіл, на якому була коробка з готівкою та томи із відривними квитками.

 - Зараз продаж квитків! – закричав він. – Будь-ласка утворіть упорядковану чергу. Кожен квиток є квитком лотереї та дає право на розіграш розкішних призів!

 Коли автомобілі почали проїжджати по дорозі за ними, Ейдан, Ендрю та Сташ приєдналися до інших глядачів та почовгали крізь маленькі ворота за квитками. На поле все знову здавалося впорядкованим та безпечним. Група всаджувалася з одного боку платформи. Карусель крутилася, але порожня. Надувний замок все ще був порожній. Хтось на платформі, перед рядом стільців, перевіряв мікрофон. Інші люди влаштовували поні, собак та дітлахів у “Вигадливих Сукнях” всередині різних огороджених місць. Єдиною дивною річчю було те, що всередині огородженого мотузкою місця було дуже мало прибульців і взагалі ніяких ознак Мейбл Браун.

 - Таке відчуття, що буде гроза, - сказала Сташ та нервово подивилася на небо.

 Як і на протязі ранку, хмари були туманні, із срібними краями, повітря, можливо, стало трохи важчим, але не було жодних ознак дощу. Сташ повела Ейдана та Ендрю до наметів та прилавків біля живоплотів справа. З іншої сторони, надувний замок раптово наповнився дітлахами, а перед фургоном із морозивом вишукувалася довга черга. Фестиваль визначено йшов повним ходом. З цієї сторони, за межами галасу Фестивалю, місіс Сток головувала за прилавком, вкритим художніми купами кольорового одягу.

 - Мій прогноз, що буде дощ, - сказала їм місіс Сток, коли вони пройшли повз неї. Вона достала велику міцну парасольку та помахала перед ними.

 - Сподіваюся, вона помиляється, - сказала Сташ.

 Вони рушили далі, повз прилавок із прикрасами, прилавок із керамікою, прилавок на якому були захоплюючі купи домашніх дрібничок та прилавок, біля якого Ейдан сповільнився, завалений домашніми тістечками та випічкою, у кількості більшій, ніж, подумав він, Гроіл міг з’їсти за тиждень. Але Ендрю та Сташ йшли далі. Ейдан зітхнув та пішов за ними, повз пивний намет. Таємничим чином, цей намет вщент був заповнений людьми, які, здавалося, пили вже другий кухоль пива. “Але він відчинився всього лише п’ять хвилин тому!”, подумав Ейдан. Звідти вже лунали співи.

 За пивним наметом була маленька споруда, масивно заповнена Тріксі. Ендрю та Сташ зупинилися, наче не могли нічого із собою зробити.

 Тріксі сиділа у широкому кріслі, тримаючи повідомлення, яке гласило: “ВГАДАЙТЕ МОЮ ВАГУ!”. На ній був надягнутий величезний, безформний одяг, який, можливо, правив за гавайський – у всякому разі, навколо її шиї була гірлянда, а у волоссі паперові квіти – і вона напхала під цей зелений одяг подушок, у кількості достатній, щоб збільшити удвічі її звичайний розмір. Вона була колосальна. Вона була величезна.

 Шон стояв назовні на траві, викрикуючи:

 - Вгадайте вагу пані. П’ятдесят пенсів спроба. Приз 50 фунтів переможцю. Заходьте, заходьте! Здрастуйте Професор! Хіба мама виглядає не кричуще?

 Тріксі захихотіла та гордилася жартом.

 - Я вважаю, ніхто не зможе вгадати правильно, - сказала вона. – Хочете спробувати?

 - Звичайно, - ввічливо сказав Ендрю. Він думав, що у цьому оформленні Тріксі більше, ніж коли-небудь схожа на Мейбл Браун. – Здогадуватися треба у кілограмах чи фунтах?