Лука і вогонь життя - Ахмед Салман Рушді

— Гей, ви, — гукав Лука Собаку й Ведмедя, — гайда додому.

Він підбіг до кнопки збереження і, щойно простяг до неї руку, як одразу спіткнувся, про що він знав заздалегідь; він устиг іще зачепити кнопку лівою ногою, а тоді незграбно нахилився праворуч; наостанок він ще почув чергове «дзень-дзелень» як підтвердження пройденого рівня; а тоді побачив, що всі цифри з його поля зору зникли; якийсь час йому паморочилася голова; тоді він відновив рівновагу й побачив, що золота Куля також зникла, а кольори довкола нього стали звичайними. Він зрозумів: світ Чарів залишився позаду, а він був там, де йому і потрібно бути.

— Здається, та ж сама година, що була, коли я виходив з дому, — дивувався він. — Тож усього цього не було, за винятком того, що було. — До того ж Горщик Видр все ще звисав з його шиї і був теплий. Вдихнувши на повні груди, він забіг до будинку, а тоді якнайшвидше піднявся сходами нагору, а за ним — собака Ведмідь і ведмідь Собака.

Дім зустрів його солодкими запахами: маминими парфумами, тисячею і однією загадкою кухні, свіжістю чистих простирадл, накопиченням ароматів усього того, що сталося в тих стінах упродовж усього його життя, а також давнішими нечіткими запахами, що були тут ще до його народження. А вгорі на сходах стояв його брат Гарун з дивним виразом обличчя.

— Ти кудись ходив? — запитав Гарун. — Ти знову дивачив. Я вже бачу по твоїх очах.

Лука промчав повз нього, кинувши:

— Я не маю часу тобі розповідати, чесно.

Тож Гарун обернувся й побіг за ним.

— Ну що, мав пригоду? Розповідай! Між іншим, а що то звисає з твоєї шиї?

Лука мовчки біг, а собака Ведмідь і ведмідь Собака протиснулися попри Гаруна так само як Лука і помчали у спальню його тата. Вони брали участь у пригоді від самого початку, тож не хотіли проґавити її найважливішого моменту.

Рашид Халіфа лежав у ліжку і спав з відкритим ротом, як і тоді, коли Лука бачив його востаннє, в руках усе ще стриміли катетери, а на ослінчику біля нього медичний монітор показував, що його серце все ж таки ледь-ледь билося. Проте він мав щасливий вигляд, так ніби йому розповідали якусь приємну історію. Біля ліжка стояла мати Луки Сорая, тримаючи пальці біля своїх уст, тож Лука збагнув, що в ту мить, коли він убіг до кімнати, вона саме хотіла поцілувати кінчики своїх пальців і доторкнутися до Рашидових уст, прощаючись з ним.

— Що це ти ганяєш як очманілий? — вигукнула Сорая, і тоді до кімнати забігли собака Ведмідь і ведмідь Собака, а за ними ще й Гарун. — Перестаньте! Ви ж не на вулиці! І не в цирку! Що з вами коїться?

— Будь ласка, мамо, — благав Лука, — нема часу пояснювати, будь ласка, дай мені зробити те, що я маю зробити. — І не чекаючи на мамину відповідь, він поклав Картоплину Видр, що палахкотіла Вогнем Життя, у відкритий рот тата, і картоплина, на його превеликий подив, одразу розтанула. Лука, який жадібно заглядав татові в рот, побачив, як маленькі язички вогню пірнули вглиб Рашида; а тоді їх не стало видно, і якийсь час нічого не відбувалося, і серце Луки завмерло.

— Ну що ж ти, — сварила його мати, — дурний хлопчику, наробив?… — Однак потім слова занепокоєння завмерли на її устах, бо вона, як і решта присутніх у кімнаті, побачила, що до Рашида повертається здоровий колір обличчя — він наче зашарівся від збентеження, а тоді монітор на ослінчику почав карбувати рівномірне й стійке серцебиття.

Спочатку зарухалися Рашидові руки. Потім мимовільно простягнулася його права рука й почала лоскотати Луку, а Сорая, побачивши це, аж сахнулася — почасти від усвідомлення дива, а почасти від страху.

— Та не скобочи мене, тату, — весело сказав Лука, а Рашид Халіфа, не розплющуючи очей промовив:

— Я не скобочу тебе. Хто скобоче? Ніхто! — а тоді він перевернувся на бік і дотягся до Луки ще й лівою рукою.

— Ти мене скобочеш, — реготав Лука, а Рашид Халіфа, розплющивши очі й широко усміхаючись, невинно сказав:

— Я? Я тебе скобочу? Ні, ні. Дурниці!

Рашид сів рівно, потягнувся, позіхнув і поглянув на Луку з хитрою допитливістю.

— Я бачив предивний сон, про тебе, — сказав він. — І що ж воно таке наснилося мені? Ніби ти подорожував Світом Чарів, а тоді той світ почав розвалюватися. Хм, там ще були Слоно-Птахи і Респектощури, а також справжнісінький Летючий Килим, а потім тобі довелося стати Викрадачем Вогню, і ти викрав той Вогонь Життя. А ти, Луко, нічого не знаєш про цей сон? Ти, часом, ну, просто випадково, не можеш допомогти мені його пригадати?

— Може й так, а може й ні, — промовив Лука, — але ти, тату, маєш знати, що мені весь час здавалося, що ти, правду кажучи, був поряд зі мною, допомагаючи мені порадами й добрим словом; без тебе я пропав би.

— Я також, — сказав Шах-Казна-Що, — я також би пропав, якби не твій невеличкий подвиг, авжеж. Або ж ні, не невеличкий подвиг. А по суті, твій колосальний суперподвиг. Не тому, що я хочу, аби ти став задавакою чи щось таке. Але ж то Вогонь Життя. Насправді. Справжній вчинок. Хм. Це Картоплина Видр, так? А на твоїй шиї висить Горщик Видр?

— Про що це ви? Я не розумію, про що ви говорите, — промовила вдоволено Сорая Халіфа, — але приємно чути, що в хаті