Лука і вогонь життя - Ахмед Салман Рушді

поглянь на нього! — промовила доброзичливо Образцеса Видр. — А я вже думала, що вірні мені Військово-Повітряні Сили Видр братимуть участь у приреченій на невдачу, але дуже шляхетній операції з порятунку некомпетентного, проте принадного юнака; адже, незважаючи на твою авантюрну вдачу, я не змогла дозволити собі стояти осторонь подій, залишивши тебе на поталу долі лишень зі своєю Почесною представницею Рататат; однак, на мій превеликий подив, беручи до уваги твою хлопчачу нетямучість, тобі й без сторонньої допомоги вдалося зробити дуже багато.

У новому безНадхмарному, але потрісканому небі над Горою Знань була ціла ескадрилья летючих килимів ВПС з великою кількістю гнилих овочів і паперових літачків зі сверблячим порошком напоготові, очолюваних королівною Сораєю на облавку Решама, Летючого Килима Царя Соломона Розумного, а також з Койотом, що вміє відвертати увагу, та зі Слоно-Птахами…

— Ми також прибули! — кричали вони донизу. — Ми хочемо не тільки щось пам’ятати, ми хочемо також щось робити.

… а також з літнім чоловіком неймовірних розмірів, який був геть голий, а на правому боці він мав численні шрами.

Лука за браком часу нікому нічого не відповідав, не питав він і про голого чоловіка, не обнімав він і Ведмедя з Собакою, які саме зістрибнули з Короля Коней і помчали до нього.

— Мені треба до Вогню, — вигукнув він. — Важить кожна секунда. — Собака Ведмідь одразу відреагував на його слова, на карколомній швидкості він кинувся до Храму Вогню й за кілька секунд повернувся з дерев’яною головешкою між зубами, що світилася найяскравішим, найрадіснішим, найпривабливішим і найоптимістичнішим вогнем, який Луці коли-небудь доводилося бачити; а тоді ведмідь Собака виліз на колону Храму Вогню й величезною лапою з усієї сили влупив по золотому м’ячу над входом. Лука почув дзеленчання контрольного сигналу, побачив, як цифра у правому горішньому куті його поля зору змінилася на «8», вихопив зі щелеп Ведмедя яскраву головню і вкинув її до Горщика Видр, після чого Картоплини зайнялися оптимістично-радісним вогнем, і у всіх відлягло від серця.

— Ходімо! — закричав Лука, знову повісивши Горщик собі на шию. Від нього віяло ніжним теплом. А Сорая опустилася нижче, аби Лука, Ведмідь і Собака змогли вистрибнути на Килим Царя Соломона.

— Найшвидший вид транспорту на весь Світ Чарів, — викрикнула вона. — Прощайтеся — і в дорогу.

Дуринда, її сестри й білка Рататат кричали:

— Нема часу! До побачення! Щасти вам! Летіть же!

Вони так і зробили. Килим Сораї пірнув у прогалину неба.

— Ти прибув з Праворукого Світу, тому в той бік ми й повертаємося, — сказала вона. За нею полетіла решта ескадрильї Військово-Повітряних Сил Видр, але Килим Царя Соломона летів на своїй найбільшій швидкості, тож всі інші килими швидко відстали.

— Не хвилюйся, — сказала Сорая своїм найрішучіше бадьорим голосом. — Я поверну тебе додому вчасно. Зрештою, тобі довелося рятувати не тільки тата, а й увесь Чарівний Світ.

8
Наввипередки з часом

 ебо падало. Вони ж бо летіли крізь діру в небі, а шматки небес відривалися й обрушувалися на Серце Чарів. Лука (знову закутаний у теплу чарівну ковдру Сораї) не відчував сили вітру всередині захисної бульки, утвореної Сораєю навколо летючого килима, але він бачив, як вітер завиграшки виривав дерева з корінням, що розліталося в повітрі, ніби здуте насіння кульбаби, як легко, наче іграшками, жбурляв несамовитими драконами зі шкіряними крилами; а Небо Серпанкової Павутини, найкрихкіша ділянка Серця Чарів, яка складалася з п’ятдесяти шарів лискучої павутини, була пошматована на дрібні клапті. «Великого Чистого Королівства», леґендарної Бібліотеки Лінґ-пао Тьєн-тсун, яка проіснувала тисячі років у Серпанковій Павутині, більше не було. Її старовинні томи літали в повітрі, а відірвані сторінки тріпотіли, як крила птахів.

— Дують Вітри Змін, — вигукнув Слоно-Селезень, а Слоно-Качка з жалем зауважила:

— Наші знання є нічим порівняно з розумом, що руйнується у нас на очах.

Через гучне завивання наче живого вітру Лука майже не чув їхніх слів. Тоді Койот із настовбурченою шерстю пояснив, що то розгулялися Вітряні Верещаки, а коли вони починають верещати, то може тріснути навіть світобудова. Питати, ким або чим були Вітряні Верещаки, Луці не захотілося.

Разом з Койотом, Слоно-Птахами, собакою Ведмедем і ведмедем Собакою він напружено сидів на передньому краї летючого килима, спостерігаючи, як повз них проносився звихрений світ. За Лукою в центрі килима із заплющеними очима і з розпростертими руками стояла Сорая, змушуючи Решам розвивати швидкості, яких він ще ніколи не розвивав; а за нею, поклавши їй на плечі руки, щоб передати свою силу, навколішках стояв досі небачений Лукою велетенський літній чоловік, геть чисто голий.

— Це він, — шипів Койот на вухо Луці. — Старий Друзяка. Перший і найбільший. Почув про твою справу й прийшов на допомогу. Старий Друзяка. Що не кажи. Це дуже добре, хлопче, що він нас уважив.

Вони вилетіли за межі Серця Чарів — і під ними з’явилися Стежки-Роздоріжжя, чиї води кипіли, стрибали, утворювали водяні стіни, а тоді повінню спадали знову долі.

— Отже, це Дев’ятий Рівень, — почув свій голос Лука, а Сорая похмуро відповіла: — Ні, це Кінець Світу.

Неминучий Вир і часова пастка Ель-Тьємпо кружляли дедалі швидше, засмоктуючи матеріал у свої роти з дедалі більшою силою, тому Сораї доводилося тримати килим на небезпечно великій висоті шістдесяти однієї милі над поверхнею Землі — менше, ніж за милю від Лінії Кармана, але настала мить, коли Сорая була змушена тримати