Лука і вогонь життя - Ахмед Салман Рушді
Відтак в унісон заговорили Ааліми трьома низькими неземними голосами, потрійна холодність яких бриніла як сталь, неначе три невидимі мечі. Навіть відважна Сорая спасувала перед цим звуком:
— Ніколи не думала, що чутиму голоси Часу, — вигукнула вона, затуливши вуха руками. — О-о-о! Це нестерпно! Я не витримаю! — і впала навколішки від болю. Решта ж чарівних істот просто були приголомшені й корчилися по летючому килимі в явній агонії, за винятком Старого Друзяки, чия больова витривалість і стійкість були надзвичайно великими після вічних мук від невблаганного Птаха Зевса — цього зажерливого любителя печінки. Проте ведмедя Собаку це не надто вражало, а собака Ведмідь, чий загривок настовбурчився, лишень вишкірив зуби й гарчав.
— Ви відволікли нас від нашого Верстата, — промовили тихі голоси-мечі. — Ми — Ткачі, всі троє, на Верстаті Днів ми тчемо Нитки Часу, зі всього Становлення ми тчемо Буття, з усього Знання ми тчемо Пізнання, а з усієї Дії виходить одяг Учиненого. Тепер же ви відволікли нас від нашого Верстата, і все у безладі. Безлад нам не подобається. Неподобство не подобається нам. Тому ми подвійно незадоволені. — А тоді після паузи додали: — Поверніть украдене, і ми вас, може, залишимо живими.
— Тільки погляньте, що коїться навколо вас, — крикнув у відповідь Лука. — Ви що, не бачите? Весь Світ гине! Хіба ви не хочете його врятувати? А саме це я намагаюся зробити, а все, що вимагається від вас, — це не заважати мені, отож дозволити мені рухатися далі…
— Нам байдуже, живе цей Світ, чи вмирає, — надійшла відповідь.
Лука був приголомшений.
— Вам усе одно? — запитав він недовірливо.
— Співчуття — це не наше завдання, — відповіли Ааліми. — Століття минають невблаганно незалежно від того, хочуть цього люди, чи ні. Все минає. Триває вічно лишень Час. Якщо один Світ закінчується, починається інший Світ. Щастя, дружба, любов, страждання, біль — усе це швидкоплинні ілюзії, як тіні на стіні. Секунди спливають у хвилини, а хвилини — в дні, а дні — в роки, і все це бездушно крокує вперед. Тут нема «почуття». Мудрістю є тільки здоровий глузд.
А секунди направду на місці не стояли, і життя потрохи залишало Рашида Халіфу в його домі, що в місті Кагні.
— Ааліми — це мої смертельні вороги, — колись казав він, і це було правда. Пристрасть розпирала Луці груди, і зойк несамовитої любові вирвався з його горла.
— Тоді я вас проклинаю так само, як прокляв капітана Ааґа! — заволав він до трьох Дзьо. — Він тримав звірів у клітці, ставився до них жорстоко, і, правду кажучи, ви — нічим не кращі. Ви думаєте, що всіх тримаєте у своїй клітці, тому можете не звертати на нас уваги, можете мучити нас, можете силувати нас до всього, що вам заманеться, бо вас, крім самих себе, ніщо не турбує. Я проклинаю вас, усіх трьох! А зрештою, хто ви такі? Дзьо-Гуа, Минуле відійшло й ніколи не повернеться, а якщо воно й живе, то лишень у нашій пам’яті та в пам’яті Слоно-Птахів, авжеж, і воно аж ніяк не стоїть на мурах Надхмарної Фортеці у чудернацькому каптурі. Щодо тебе Дзьо-Гай, то Теперішнє навряд чи існує, навіть такі як я знають. Воно зникає у минулому щоразу, коли я кліпаю оком, і така, хм, така тимчасовість не має наді мною жодної влади. Дзьо-Айґа? Майбутнє? Та годі. Майбутнє — це мрія, і ніхто не знає, якою вона буде. В одному ми певні, ми певні у тому, що ми — це Ведмідь, Собака, моя сім’я і мої друзі, ми знаємо, що майбутнє буде, хоч би яким воно було, хорошим чи лихим, щасливим чи не дуже, і тобі не потрібно нам пояснювати, що таке майбутнє. А Час — це не якась пастка, чуєте, шахраї. Це — шлях, по якому я йду в цю мить дуже швидко, тому геть з моєї дороги. Вас усі дуже довго боялися. Тож нехай вони звільняться від свого страху і… і… і закують тепер уже вас у кригу. Відчепіться від мене. Зараз я… я… як лясну пальцями.
От і маєш! Виклик силі Часу було кинуто, саме так і казала його мама (а пізніше й тато), а незадовго до того він навчився голосно ляскати пальцями. Це не було якоюсь зброєю. Цікавим залишається той факт, що Ааліми після його прокляття зупинилися як укопані, схилили голови докупи, щось бурчали й шепотіли — як видалося Луці — безпорадно. Чи могло таке статися? Чи могло таке статися, що вони виявилися безпомічними перед уславленою Силою Прокляття Луки Халіфи? Чи могло так статися, що вони знали, що він один із Незвичайних Дітей, які не можуть стати жертвою Часу? Якщо це був Чарівний Світ Рашида Халіфи, то чи були Ааліми його творінням також, а отже, чи вони підпорядкувалися його законам? Дуже повільно, як той чарівник, що заклинає, Лука підніс високо над головою ліву руку і ляснув з усієї сили пальцями.
Надхмарна Фортеця Баадал-Ґарг затряслася, наче дешева театральна декорація, а здивовані бранці на летючому килимі стали свідками руйнації величезних аеротюремних мурів з амбразурами й бійницями.
— Хтось напав ззовні, — вигукнув Лука, і всі на летючому килимові радісно закричали, коли Ааліми зникли з поля зору для відбиття неочікуваної атаки.
— Хто це? — перепитала Сорая, збираючись із силами й маючи особливо присоромлений вигляд у ту мить.
