Хоровод чудних пригод - Інна Костівна Кульська

Якраз гіпотезу науки

Наш дослід стверджує… Ось він:

За нами бурячки скучали,

З журби і висохли вони.

А бур'яни не сумували,

Тому й буяють бур'яни!

Легкий, дзвінкий і чистий

Сурми веселий спів.

Сурмач — хлопчина

з хистом! —

Вожатий заявив.

А табір раптом поміча:

Псується вдача сурмача.

То був хлопчина тихим,

То став загальним лихом!

Сусіди по намету

Зізнались по секрету:

Таж він все виїжджа на нас,

Вже не чергує п'ятий раз.

В обід — гляди за сурмачем:

Дрімає хлопець за борщем,

А подадуть пухкий калач —

Дві порції хапне сурмач!

Ще скарги є на сурмача:

Він у дівчат забрав м'яча,

Він преться в зал вперед плечем,

Сідає в перший ряд,

За головатим сурмачем

Не видно для малят!

Вожатий голову схилив: —

Я винен, я перехвалив! —

От замінили сурмача,

Сурму забрали в нього.

І раптом табір поміча,

Що хлопець він… нічого…

Ми в таборі — чотири дні.

Все до вподоби тут мені.

Та Настин сон і апетит

Псує тутешній

чорний кіт.

Я забобонів не терплю,

Прикмет я не вивчаю,

Та Настю-подружку люблю

І… дещо помічаю…

Як ми у гай збиралися,

Спав Чорний проти ґанку.

І їй тоді попалися

Самі лише поганки.

На другий день біля воріт

Нам стежку перебіг цей кіт.

Лягли ми загоряти,

Де річка та лоза,

А довелось тікати:

Насунулась гроза.

Як до намету кіт заліз —

Ми вигнали насилу!

І от Настусю саме в ніс

Чомусь оса вкусила…

Я не кажу, що винен кіт,—

Котів боятися не слід…

Я знаю: забобон пустий,

Це пережиток в Насті…

Але… Навіщо нам коти

Такої злої масті?

Двом сусідам-хлопчакам

Двоє тат і двоє мам

Одної й тої ж днини

Справляють іменини.

Що Івасю, що Ількові

(Так домовились батьки)

Подарунки є чудові,

Не якісь там іграшкові,

А от що:

Рубанки, свердла, пилки

Та коловороти,—

Все, що столярові тільки

Треба для роботи.

Ухопив Ілько ножівку: —

Як вона пиляє ловко! —

І мерщій побіг до хати

Щось негайно розпиляти.

А сусід-Івась з рубанком

До півдня сидів за ґанком,

Ще півдня коло воріт

Розглядав коловорот…

З того дня і почалось.

Що почалось? Читайте ось.

Батькам через Ілька-синка

Щодня пригода гомінка.

Через Іллюху-пустуна

На літній кухні — дивина:

Крізь дощану стіну комірки

Б'є світло — дірка коло дірки!

Це свердлом син вправлявся так,

Що стінка стала, мов друшляк!

В сім'ї Івася хоч одна

Щодня приємна новина.

Бере стара бабуся спиці,

Вмостилася на звичнім місці,

Глядь—є для ніг новий ослінчик.

Спасибі, внучку, мій мізинчик!

Зате Ілько — не внук, а шкода!

Замерз дідусь: не та й погода,

Ще не зима, а від порогу

Ну так і дме на хвору ногу!

Зирк, а причина ж бо проста:

У дверях — хвіртка для кота…

Ти що, Ільку, зробив

з дверима? —

А внучок кліпає очима…

Малий Іван кролів годує,

З дружками хату їм будує.

У зручних клітках тепло й сухо,

Вони стоять собі в дворі,

І вся сімейка довговуха

Складає дяку дітворі.

А от Ількова бідна мама

На кухні вимучилась прямо: —

Пропали деко й макогін!

…А в них гвіздки вбиває син.

Хоч воза з дека і не вийшло,

Він макогін прибив