Срібні ковзани - Мері Мейпс Додж

Опівдні наші юні друзі ватагою висипали зі школи, аби годинку потренуватися на каналі.

Вони каталися лише кілька хвилин, як раптом Карл Схуммель, єхидно усміхаючись, сказав Гільді:

— Поглянь, ну й парочка з’явилася! Ото голодранці! Напевне, сам король подарував їм ці «ковзани».

— Вони дуже завзяті, — м’яко промовила Гільда. — Мабуть, важко було вчитися бігати на таких безглуздих обрубках. Знаєш, вони дуже бідні селяни. Хлопчик, напевно, зробив ці ковзани сам.

Карл трохи зніяковів:

— Ти кажеш, завзяті… Можливо… Але поглянь, як вони бігають! Тільки-но розбіжаться, як одразу ж спотикаються. Пам’ятаєш ту п’єсу staccato[8], яку ти недавно розучила? Їм би під цю музику кататися!

Гільда весело розсміялася і поїхала геть. Наздогнавши і промчавши повз невелику групу, вона зупинилася біля Гретель, яка не зводила жадібного погляду з ковзанярів.

— Як тебе звуть, дівчинко?

— Гретель, юфроу[9] — відповіла та сором’язливо. Вони були майже однолітки, але ж Гільда народилася в заможній родині. — А мого брата — Гансом.

— Міцний хлопчина! — весело мовила Гільда. — Можна подумати, що всередині в нього тепла грубка. А от ти, здається, зовсім змерзла. Було б непогано, якби ти вдяглася тепліше, крихітко…

Гретель, у якої більше просто не було чого надягти, змусила себе розсміятися і відповіла:

— Не така я вже й маленька. Мені дванадцять із гаком.

— Он воно як! Пробач, будь ласка. Знаєш, мені майже чотирнадцять років, але я така висока для свого віку, що решта дівчат здаються мені маленькими. Втім, усе це дрібниці. Можливо, ти мене навіть переростеш… Тільки одягайся тепліше, адже дівчата не ростуть, якщо вони постійно тремтять від холоду.

Ганс аж спалахнув, помітивши сльози на очах у Гретель.

— Моя сестра не скаржилася на холод, але зараз і справді зимно… — глянув він зі смутком на сестру.

— Нічого, — сказала Гретель. — Коли я катаюсь, мені тепло, навіть спекотно… Дякую вам за турботу, ви дуже чуйні, юфроу!

— Ні-ні! — заперечила Гільда, дуже незадоволена собою. — Я необережна, жорстока, але я сказала не зі зла. Я тільки хотіла запитати тебе… Тобто… Якщо…

І Гільда затнулася, тільки-но почавши говорити про те, заради чого прибігла сюди. Їй стало ніяково перед цими бідно вдягненими, але сповненими гідності дітьми, хоча вона просто хотіла приділити їм увагу.

— То в чім річ, юфроу? — вигукнув Ганс. — Чим я можу вам прислужитися? Щось…

— О ні, ні! — розсміялася Гільда, опанувавши зніяковілість. — Я тільки хотіла поговорити з вами про наші великі змагання. Хочете взяти участь? Ви обоє чудово бігаєте на ковзанах, а платити за участь не треба. Будь-хто може записатися й отримати приз.

Гретель сумно поглянула на Ганса, а він зірвав шапку й шанобливо відповів:

— Ні, юфроу, якби навіть ми й записалися, то незабаром відстали б від інших. Погляньте, наші ковзани з твердого дерева, — він підняв ногу, — але швидко мокнуть, липнуть до криги, і ми спотикаємося.

Очі в Гретель заіскрилися смішком: вона згадала про ранкову Гансову невдачу, але одразу почервоніла й сором’язливо пролепетала:

— Ні-ні, ми не зможемо взяти участі. Але ж нам можна буде подивитися на змагання, юфроу?

— Звичайно, — відповіла Гільда, ласкаво дивлячись на серйозні обличчя брата й сестри і від щирого серця шкодуючи, що витратила майже всі свої кишенькові гроші, отримані цього місяця, на мережива й обновки. У неї залишилося тільки вісім квартьє[10], а їх вистачило б на купівлю хіба що однієї пари ковзанів.

Глянувши на ноги брата й сестри, такі різні за розмірами, вона запитала:

— Хто з вас краще катається?

— Гретель, — блискавично відповів Ганс.

— Ганс, — тієї ж миті сказала Гретель.

Гільда усміхнулася:

— Я не можу купити вам обом по парі ковзанів або навіть хоча б одну нову пару, але от вам вісім квартьє. Вирішуйте самі, у кого більше шансів перемогти на змаганнях — тому й купите ковзани. Шкода, що в мене бракує грошей на кращі… До побачення!

І, тицьнувши схвильованому Гансові гроші, Гільда всміхнулася, кивнула й швидко поковзала наздоганяти товаришів.

— Юфроу! Юфроу ван Глек! — голосно покликав Ганс, незграбно шкутильгаючи за нею (ремінець на його ковзанах розв’язався).

Гільда повернулася, приклавши руку до очей, щоб захистити їх від сонця, і Гансу видалось, начебто вона пливе до нього по повітрю, все ближче, ближче…

— Ми не можемо взяти ці гроші, — відхекуючись, пробурмотів Ганс, — хоч і знаємо, що ви дали їх від щирого серця.

— Чому ж? — запитала Гільда, заливаючись рум’янцем.

— Тому, — відповів Ганс, кланяючись, наче блазень, але спрямувавши гордий погляд принца на високу, струнку дівчинку, — що ми їх не заробили.

Але Гільда не розгубилась. Вона ще раніше помітила на шиї в Гретель гарний дерев’яний ланцюжок.

— Виріжте мені ланцюжок, Гансе. Такий, як у вашої сестри.

— Це я зроблю з радістю, юфроу. У нас вдома є шматок тюльпанового дерева: воно гарне, ніби слонова кістка. Завтра ви отримаєте своє замовлення.

І він поквапом спробував повернути гроші Гільді.

— Та ні, ні! — рішуче заперечила Гільда, — Ці гроші — незначна плата за такий ланцюжок!

І вона поковзала, легко обганяючи навіть найшвидших ковзанярів.

Ганс довго здивовано дивився їй услід, відчуваючи, що сперечатися із Гільдою марно.

— Нехай так, — пробурмотів він чи то про себе, чи