Срібні ковзани - Мері Мейпс Додж

Голос матері звучав так дивно, а очі її так палали, що стривожений Ганс поклав їй руку на плече.

— Заспокойся, мамо, — сказав він. — Забудьмо про ці гроші. Я вже дорослий і сильний. Гретель також спритна й працьовита. Незабаром ми знову будемо заможними. Знаєш, мамо, нам з Гретель значно приємніше бачити тебе веселою і радісною, аніж мати все срібло світу… Чи не так, Гретель?

— Мама це знає, — схлипнула дівчинка.

Хвилювання дітей і вразило, і втішило тітоньку Брінкер, адже воно свідчило про їхню любов і відданість. Буває, вродливі пані в знатних будинках раптом усміхнуться так ласкаво, що їхня усмішка осяє все навколо. Але їй далеко до святої материнської усмішки, якою тітонька Брінкер спробувала розрадити своїх бідно вдягнених дітей у вбогому будиночку. Вона пошкодувала, що так багато говорила з ними про своє горе. Трохи підбадьорившись, вона квапливо витерла очі й подивилася на дітей так, як може дивитися тільки мати:

— Отакої! Хороші ж у нас розмови! Ось-ось настане свято Ніколааса! Не дивно, що пряжа коле мені пальці. Слухай, Гретель, візьми цю монетку й, поки Ганс купуватиме ковзани, купи собі вафлю на базарі.

— Мамо, дозволь мені залишитися із тобою вдома, — сказала Гретель, піднявши очі, які блищали від сліз. — Вафлю мені купить Ганс.

— Як хочеш, доню… І от що, Гансе: почекай хвилинку. Ще три ряди — і я закінчу своє плетиво, а ти одержиш пару найкращих панчіх у світі, хоча пряжа й трохи загруба, і продаси їх панчішникові на вулиці Гейрен-Грахт. Виторгуєш три чверті гульдена, якщо добре поторгуєшся. У такий мороз і справді їсти хочеться: купи чотири вафлі. Що ж, відсвяткуємо святого Ніколааса.

Гретель заплескала в долоні:

— От буде добре! Анні Боуман розповідала мені, як бенкетуватимуть сьогодні в заможних будинках. Але нам теж буде весело! Ганс купить собі новенькі ковзани… І вафель поїмо. Ось воно, щастя! Дивись, не розкриши їх, братику Гансе! Якнайкраще загорни, обережно засунь під куртку й застебнися.

Ганс набундючився від усвідомлення власної значущості і поважно відповів:

— Авжеж.

— Мамусю! — закричала Гретель у захваті. — Незабаром тобі доведеться панькатися з батьком, а зараз ти тільки плетеш. Так розкажи нам усе-усе про святого Ніколааса!

Тітонька Брінкер розсміялася, побачивши, що Ганс повісив на місце шапку й приготувався слухати.

— Ні, діточки, — відказала вона, — я вам тисячу разів про нього розповідала.

— Розкажи знову! Ну, будь ласочка, розкажи! — вигукнула Гретель, сідаючи на красивого дерев’яного ослінчика, якого Ганс змайстрував до дня народження матері. Гансові теж кортіло послухати оповідь, але він не хотів здаватися маленьким, тож стояв біля комина, недбало розмахуючи своїми старими ковзанами.

— Ну що ж, слухайте, діти, але більше ніколи не будемо марнувати часу посеред дня. Підніми свій клубок, Гретель, і плети шкарпетку, поки я розповідатиму. Як кажуть: «Вуха нашорошуй, а без діла не сиди»… Знайте, що святий Ніколаас — чудовий святий! Він піклується про моряків, але найбільше він любить хлопчиків і дівчаток. Отож, якось, коли він ще жив на землі, один азійський купець послав своїх трьох синів учитися до великого міста — Афін.

— А що, Афіни в Голландії, мамо? — запитала Гретель.

— Не знаю, доню. Мабуть, що так.

— Ні, мамо, — делікатно заперечив Ганс. — Ми давно проходили це на уроках географії. Афіни в Греції.

— Нехай, — погодилася мама, — яка різниця? Може, Греція належить нашому королю, хтозна? Так чи так, цей багатий купець послав своїх хлопців до Афін. Дорогою вони зупинилися заночувати в хутірському готелі, щоб уранці знову вирушити в дорогу. Так от, вони були дуже добре одягнені… Можливо, в оксамит і шовк, які носять діти багатих людей, а пояси в них були набиті грішми… Що ж скоїв злий хазяїн готелю? Він задумав убити хлопчиків і забрати собі їхні гроші й гарне вбрання. І вночі, коли всі спали, він повбивав усіх трьох.

Гретель стиснула руки й здригнулася, а Ганс постарався набути такого вигляду, начебто слухати про вбивства й грабіж для нього звична річ.

— Але це було ще не найгірше… — вела далі тітонька Брінкер, повільно працюючи спицями й намагаючись не збитися з ліку петель, — це було ще не найгірше. Хазяїн-лиходій пішов і розрізав тіла хлопчиків на маленькі шматочки, а потім кинув у величезну діжку з розсолом, аби продати їх як солону свинину.

— Ой! — нажахано пискнула Гретель, хоча чула цю історію не вперше.

Ганс зберігав незворушний вигляд і, здавалося, думав, що в таких випадках найкраще, що можна зробити, — це саме засолити вбитих.

— Так, він їх засолив, і можна було сказати, що хлопчикам настав кінець. Але ні! Тієї ночі святий Ніколаас у чудесному видінні побачив, як хазяїн готелю ріже на шматки синів купця. Звичайно, йому можна було не квапитися — адже він був святий, тож лише вранці він прийшов до готелю і звинуватив хазяїна у вбивстві. Тоді злий хазяїн зізнався у всьому й упав на коліна, вимолюючи прощення. Він так каявся, що навіть попросив святого воскресити хлопчиків.

– І святий воскресив їх? — запитала Гретель у радісному хвилюванні, хоча чудово знала відповідь.

— Звичайно. Солоні шматки вмить зрослись, і хлопчики вискочили з діжки з розсолом цілі й неушкоджені. Вони впали до ніг святого Ніколааса, він благословив їх і… Ох! Господи помилуй, Гансе, якщо ти негайно не підеш, то не встигнеш повернутися дотемна!

Тітонька Брінкер перевела подих і зовсім розхвилювалася. Адже ніколи її діти не сиділи аж годину при денному світлі, нічого не роблячи, і думка про марнування часу по-справжньому налякала її. Прагнучи надолужити втрачене, жінка заметушилася по кімнаті. Вона жбурнула брусок торфу у вогонь, здула невидимий пил зі столу і вручила Гансові доплетені панчохи — і все за одну мить.

— Ну