💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів - Автор невідомий - Народні казки

Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів - Автор невідомий - Народні казки

Читаємо онлайн Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів - Автор невідомий - Народні казки
принесла її додому, очистила; тільки стала розчиняти, а перстень — брязь!

Маруся тоді як крикне:

— Я ж, — каже, — казала, що тоді заговорю до свекра, до свекрухи і до чоловіка, як побачу оцей перстень!

Як почула свекруха її голос, Боже! Зраділа. Зараз пішла до сина.

– Іди, синку: ось наша Маруся вже говорить.

Чоловік зрадів. Біжить у хату та до Марусі:

— Голубко моя!

А вона — пурх, — і вилетіла голубкою у вікно. Засумував тоді чоловік ще більше.

— Дістань, — каже, — мені, мамо, шапку-невидимку. Піду я по всіх світах Марусі шукати.

Дістала йому мати ту шапку. Одягнув він її та й пішов. Прийшов в одне село, на вигоні гуляють дівчата. А кругом сидять жінки і між ними Маруся. Розказують там жінки про своє життя, про чоловіків.

А Маруся й каже:

— Боже, якби оце я побачила свого чоловіка, нічого б і не хотіла, пішла б скрізь за ним.

А він тоді скинув шапку та й каже:

— Ти хотіла мене бачити — я біля тебе; здорова була!

Зраділа Маруся, Господи, як зраділа!

— Тепер уже, — каже, — ніщо нас не розлучить.

От вони купили собі хату в тім селі, завели господарство та й живуть і хліб жують.

Перевертень

З однією жінкою було ось яке привєдєніє. Що пійде в поле жати або брать коноплі да поставить у печі страву, дак хтось повиймає з печі горшки да й повиїдає все чисто. Думала-думала, що б воно таке значило? Ніяк не збагнула. Прийде — двері позамикані, а в хаті тілько й зоставалась, що мала дитинка, може, в півгода, у колисці.

От вона ударилась до знахорки. Сяк-так упросила її, ублагала. Та й приходить. Подивилась, почмихала… сказано, — знахорка: зараз почула щось непевне.

– Іди ж, — каже, — ти в поле, а я тут заховаюсь, да й побачимо, що воно таке є?

Пішла жінка в поле, а знахорка притаїлась у куточку да й дивиться. Коли ж дитина скік із колиски! Гляне, аж то вже не дитина, а дід. Сам низенький, а борода оттакелезна! Зараз за вила, цупить із печі горшки, аж крекче, і почав уплітать страву. Як усе впорав, тоді знов став дитиною, да вже не влізе в колиску, а тілько лежить долі да репетує на всю хату. Тоді знахорка за його, поставила на деркач і почала обрубувать деркач під ногами. Воно кричить, а вона рубає; воно кричить, а вона рубає. Далі бачить, що попавсь у добрі руки, зробивсь ізнов дідом да й каже:

— Вже я, бабусю, перекидавсь не раз да й не два: був я спершу рибою, потім ізробивсь птахом, мурашкою, звірюкою, а се ще попробував буть чоловіком. Так нема лучче, як жить між мурашками, а між людьми — нема гірше!

Дарунок

Женився парубок і взяв одну дівку. От раз погнала вона корів пасти і дуже замерзла. Була тоді осінь холодна. Ну і пригнала вона корів скоріш додому.

Коли заходить до хати, то бачить, що на столі все до гостини приготовлено. Залізла вона скоріш на піч і лягла спати. Аж просипається від крику в хаті. А там повно панів, все п'ють, гуляють, сміються. Коло дванадцяти гадин повилазили з-за столу й питають господаря, що він дасть їм в дарунок. Він говорить, що у нього є тьолка, то беріть. А вони кажуть, що не те. Тоді він каже, що беріть барана. Знов не те.

— Дай нам душу, — кажуть.

— Ну що ж маю робити, — каже свекор, — беріть ту, що на печі.

Записали вони те все на бумажці і десь ділись.

Невістка цілу ніч не спала, а все думала. Раненько пішла до своєї матері і там дуже захворіла. Вночі до неї прийшов ангел і сказав, що її Бог до себе забирає. В четвер будуть похорони. Невістка дуже плакала тому, що помирати не хотіла.

От в четвер вже її хоронять. Викопали могилу, принесли труну, а могила засипана. Почали вони знов копати. І що не викопають, то вона знов засипеться. Раптом з лісу вийшов чоловік. От його питають, що їм робити. А він їм каже: поставте зверху і йдіть собі. Вони пішли, а коли оглянулись, то труни вже не було, десь поділась.

Бог, христос і диявол

До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона Божа, а як помре, — дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку.

Народився Христос. Прийшов час хреститься, він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води — Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол не пускає:

— У мене, — каже, — розписка є…

— Ну, покажи, — каже Христос.

Лукавий пірнув раз — не знайшов, пірнув удруге — не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами… Вискочив із води, а Ордань знову замерзла.

Надворі мороз, вітер — аж дух забився! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнути.

Христос питає:

— А що, дістав розписку?

— Нема.

Взяв Христос і повипускав душі з пекла.

Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.

Померлий до жінки ходить

Колись тоже ж таке же розказувала одна, що чоловік умер, дак вона все плаче й плаче за ним. Коли давай ходити до їх. Прийде ж ночує коло її, все… Бачать сусіди, шо вона чогось худне і худне, вже така — ледве ноги тягає.

— Що з тобою? — кажуть.

— Я й сама не знаю.

Да тоді й каже:

— До мене, — каже, — чоловік ходить щоночі. Дак чи це я того, — каже, — сохну…

Дак їй насовітували. Ну, колись же полу ото не було, а долівка. І мазали ж долівку ото глиною там чи чим. Дак їй посовітували: «Ну оце ти як щосуботи мажеш долівку, дак не починай од стола, а починай од порога, і так хрестом пиши, хрест ізразу напиши… А кончай уже там».

Вона давай так, значить, мазать. Начинає — дак ото од порога начинає й хрест пише.

Ну, він перестав ходить. І вона виздоровіла. Оце так…

Як мертвий чоловік ходив

Помер в одної жінки чоловік. Помер, та й ходить до неї. Приходить

Відгуки про книгу Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів - Автор невідомий - Народні казки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: