Янові скарби - Роджер Пілкінгтон
Керол саме в ту мить виринула на поверхню, щоб перевести подих. Пітер обернувся й, окинувши поглядом затоку, помітив вдалині човен, який ішов прямо до них.
— Доведеться приймати гостей, — зауважив він і показав на затоку. — Що нам робити?
Віллем глянув у тому напрямку.
— Це не рибальський човен, — зауважив він, — а щось інше. Ти думаєш, це ті люди, що летіли на вертольоті?
— Ні, ні! — вигукнула Керол. — Не може…
Але Пітер урвав її.
— Все може бути. Ми поки що не знаємо. Нам лишається одне: якнайшвидше витягти скарби на катер і відчалити звідси раніше, ніж вони доберуться до нас.
— Правильно! — І Керол, ще не передихнувши як слід, знову зникла під водою і заходилася пиляти трос.
Пітер наказав Майклові:
— Спусти причальні кранці, щоб ми могли швидко вибратися на катер. Поверни шлюпбалку на цей бік. Спусти таль до води або ще нижче, якщо зможеш. Потім запусти мотор — нехай працює вхолосту. Може, нам доведеться спішно тікати звідси.
— Я спущу кранці, Майкле, — запропонувала Джіл і помчала вздовж палуби. — А ти поверни шлюпбалку.
Вона прив'язала три кранці до поручнів і перекинула їх через борт. Майкл поспішив до шлюпбалки і почав відв'язувати таль. Повернувши шлюпбалку над правим бортом, він вивільнив храповик і почав витягати вручну нижній блок.
— Керол може довго пробути під водою, — сказав Віллем. — Але, певне, їй нестає сили, щоб перепиляти трос. Я спробую сам.
І тільки-но Керол виринула знову на поверхню, він узяв у неї ножівку і зник під водою.
Джіл з острахом подивилася на затоку.
— Вони вже минули перший бакен, — попередила вона Пітера. — Зараз я краще їх бачу. Це відкритий бот, і в ньому кілька чоловік. Один стоїть, а двоє чи троє сидять.
— Може, їм до нас ніякого діла нема, — мовила Керол, хоч їй і самій не дуже-то вірилось.
— Скажеш нам, як тільки вони дійдуть до другого бакена, — звелів Пітер. — Якщо це вороги, то нам принаймні треба встигнути вибратися на катер.
Віллем вискочив на поверхню, пирхаючи наче кит, і Керол тут же вихопила в нього ножівку.
— Моя черга, — сказав Пітер.
— Ні. Дай мені. — І Керол зникла під водою.
— Трос, мабуть, уже наполовину перерізано, — віддихуючись, сказав Віллем і глянув на затоку. — Але й часу в нас лишається мало.
— Кранці спущено, — підбадьорила Джіл. — А Майкл готує шлюпбалку.
— Вона вже готова, — крикнув Майкл, опускаючи блок за борт. — Іду заводити мотор.
Керол була під водою майже цілу хвилину, і друзі нетерпляче чекали на неї. Тільки-но виринула вона на поверхню, Віллем вихопив у неї ножівку і кинувся під бакен. Пітер відчував, як швидко голландець пиляє, бо через петлю троса вібрація передавалась на бакен.
— Вони вже майже біля другого бакена, — крикнула Джіл.
Пітер стривожився, але тут же з радістю почув, як заревів мотор на «Норці» — тепер катер готовий у будь-яку мить відпливти.
— Ти можеш вибиратися на катер, Керол, — сказав Пітер.
— Я? Нізащо, поки не відчепимо від бакена барильце зі скарбами, — твердо мовила вона.
— В тому барильці три мільйони фунтів стерлінгів. Так казав тато. Ці люди не зупиняться ні перед чим заради такої здобичі. Тобі краще повернутися на «Норець» — там ти будеш у безпеці, — умовляв Пітер.
— Ні!
Керол була непохитна. І коли Віллем вискочив на поверхню, вона вихопила в нього ножівку і вмить зникла під. водою — голландець навіть не встиг зрозуміти, що сталося.
Безпалубний бот минув уже другий бакен, і тепер його можна було добре розгледіти. Він ішов досить швидко, відкидаючи носом в обидва боки піняві дуги води. Віллем зиркнув на бот, потім перевів погляд на Пітера.
— Дві хвилини — і вони тут, — коротко сказав він.
Раптом линва, що спускалася з носа «Норця», різко ослабла, і з води з'явилася голова Керол.
— Трос перерізано! — крикнула вона. — Перерізано!
— Мерщій на катер! — наказав їй Пітер. — Ми піднімемось услід за тобою.
Думки його одчайдушно працювали над тим, як приєднати до шлюпбалки барильце з коштовностями.
— Одчалюй від бакена, Джіл, — крикнув він, побачивши, що Керол добралася до причального кранця, шпурнула ножівку крізь поручні і вже видирається по линві на палубу.
— Майкле! Підведи катер ближче, щоб ми могли прив'язати линву до гака шлюпбалки.
— Єсть!
— Стоп! — гукнула Джіл. — Я не можу відчепитися від бакена — канат застряв у кільці.
— Нічого! — крикнув Пітер, смикаючи канат. — Кидай кінець за борт. Ми не можемо чекати.
Джіл скинула петлю з кнехта, і канат хляпнув по воді.
— Майкле! — заволав Пітер. — Швидше підводь шлюпбалку!
Він оглянувся — вороже судно було не далі, як за двісті ярдів від них.
— Дай мені линву, Джіл! — гукнув Віллем, підпливаючи до носа катера. — Ні, не цю. Ту, що прив'язана до троса. Так, саме ту.
Джіл одв'язала линву від кнехта і спустила її Віллему, а він поплив з нею до шлюпбалки, котра рухалася йому назустріч.
— Стоп! — крикнув він. — Ти піднімайся на катер, — звернувся він до Пітера. — Я прив'яжу линву і — за тобою.
Він начепив линву на гак блок-талі, підтягнув її і, як тільки «Норець» підійшов до того місця, де на дні лежало барильце, швидко зав'язав вузол.
— Тягніть! — крикнув Віллем і навимашки поплив до кранця, все ще тримаючи в руці кінець линви на випадок якої невдачі. — Тягніть швидше!
Пітер уже добрався до шлюпбалки і завзято вертів ручкою лебідки. Віллем підтягувався на руках по линві кранця, доки не вхопився за поручень. З носа
