Маленький лорд Фонтлерой - Френсіс Ходжсон Бернетт
— Що ж, — уривчасто вимовив граф, — зовсім небагато жінок вчинило би так, як ви…
Після цих слів він раптом узявся ходити туди-сюди по кімнаті, із силою сіпаючи себе за вус.
— Так, він мене любить, — проказав. — 1 я його люблю. Досі я навіть помислити не міг, що здатен когось любити… Але його люблю. Він одразу мені сподобався. Я вже старий чоловік і змучений своїм життям. А він дав мені те, заради чого варто жити. Я ним пишаюся. І мені справляло втіху думати, що якогось дня він посяде моє місце і стане на чолі роду.
Граф повернувся і став навпроти місіс Ерол.
— А тепер я нещасний чоловік! — вимовив він. — Нещасний!
Властиво, так він і виглядав. Навіть його голос моментами зривався, руки тремтіли від хвилювання, а у глибоко посаджених очах з'являлися сльози від люті й безсилля.
— Певно, саме тому, що мені так важко, я й прийшов до вас, — проказав, дивлячись на молоду жінку з висоти свого зросту. — Спершу я вас ненавидів, ревнував до вас свого сина. Але ця жахлива історія все змінила. Побачивши ту скандальну жінку, яка називає себе дружиною мого сина Бевіса, я відчув, що полегшає мені лише після того, як подивлюся на вас. Я був останній дурень, старий упертюх. Тим-то, певно, і з вами поводився негідно. Седрик так подібний на вас… а цей хлопчик є для мене всім. Тепер мені погано — і я прийшов до вас… можливо, якраз тому, що ви так із ним схожі. Він піклується про вас, а я піклуюся про нього. Якщо можете, то поставтеся до мене великодушно… заради нього.
Граф вимовив ці слова своїм сухим суворим тоном, однак вигляд у нього був такий пригнічений, що серце місіс Ерол аж стиснулося від співчуття. Вона підвелася з крісла і ступила кілька кроків уперед.
— Сідайте, будь ласка, — лагідно промовила вона. — Певно, турботи і хвилювання геть вас стомили. А вам треба берегти сили.
Цей тон, ця турбота про нього були для графа так само незвичними, як і незгода з ним. Прецінь це знову нагадувало внука… отож граф просто послухався і сів. Можливо, усі ці нещастя і клопоти пішли йому на користь: якби йому не було так важко на душі, то й далі ненавидів би місіс Ерол, а зараз прийшов до неї шукати втіхи. Звісно, порівняно із теперішньою леді Фонтлерой будь-хто видавався би йому цікавішим і приємнішим, — а місіс Ерол мала напрочуд миле відкрите обличчя, делікатний голос, а у її поведінці, у тому, що вона говорила, було стільки гідности… Невдовзі спокій молодої жінки потроху передався і графові: він уже не почувався настільки розчарованим і нещасним, більше вступав у розмову.
— Хай як там воно обернеться, та хлопчика я забезпечу, — мовив він. — Про нього дбатимуть, тепер і потім.
Перед тим як піти, він ще раз окинув поглядом вітальню.
— Вам подобається цей дім? — спитав.
— Так, дуже, — відповіла місіс Ерол.
— Дуже затишно тут у вас, — сказав далі граф. — Чи можна мені ще раз сюди прийти, аби поговорити про усі ці справи?
— Приходьте, коли лиш забажаєте, — приязно відповіла жінка.
Граф вийшов з вітальні, сів у свою карету і поїхав додому.
Томас і Генрі, які супроводжували його, стоячи з обох боків на підніжках, були геть спантеличені таким розвитком подій.
РОЗДІЛ 13
Дік починає діяти
Тільки-но історія про лорда Фонтлероя і про те складне становище, у якому опинився граф Доринкурт, опинилася на шпальтах англійських газет — невдовзі про це стали писати й газети американські. Історія була надто незвична, аби могла пройти повз увагу читацької публіки, тим-то газетярі писали про неї багато і часто. При цьому з'являлося стільки нових версій, що зацікавлені мусили купувати геть усі газети підряд, аби порівняти, що там у них пишуть. Містер Гобс, зокрема, начитався стільки, що врешті воно уже геть збило з пантелику. В одній газеті про його юного друга писали, ніби він іще грудна дитина, у другій — що студент і вчиться в Оксфорді, досягнув там неабияких успіхів і навіть пише поеми грецькою мовою. Ще одна газета писала, що він заручений з одною юною красунею, графською донькою, ще інша повідомляла, ніби він нещодавно якраз одружився.
Єдиний факт, який пройшов повз увагу всіх газет, полягав у тому, що герой тієї історії був семирічним хлопчиком, з міцними стрункими ніжками і золотавими кучерями на голівці. Одна газетка навіть стверджувала, що хлопець не має жодного стосунку до графа Доринкурта, що це взагалі якийсь самозванець, який раніше нібито продавав газети у Нью-Йорку, а спав просто на вулиці, аж доки його мати не зуміла якось заморочити голову адвокатові роду Доринкуртів, котрий саме приїхав до Америки із завданням знайти спадкоємця. Далі ішов опис нового лорда Фонтлероя та його матері. Матір була то циганкою, то акторкою, то красунею-іспанкою. Однак усі газети сходилися на тому, що граф Доринкурт цю жінку ненавидів, а її сина нізащо не бажав визнавати своїм спадкоємцем. А оскільки у документах, які вона подала, виявили певні неточності, то попереду чекав судовий процес. А процес цей, ясна річ, триватиме довго і буде найцікавішим з усіх, які досі відбувалися.
Містер Гобс усе читав газети, аж доки йому голова не пішла обертом. Врешті-решт він запросив до себе Діка, аби після роботи з ним усе обговорити. Обоє тільки тепер усвідомили, якою важливою особою був граф Доринкурт, який він багатий, скільки маєтків йому належить і в якому розкішному замку мешкає. І що більше вони довідувалися, то більше їх ці новини втягували.
— Слухай, тре' навести там якийсь порядок, — проказав містер Гобс. — Тре' нарешті розібратися, хто там граф, а хто не граф.
Ясна річ, зробити вони не могли нічого — окрім хіба що написати листа Седрикові і висловити йому свою підтримку і симпатію. Отож, довідавшись про клопоти, які спіткали Седрика, друзі негайно узялися писати листи. Скінчивши, дали одне одному прочитати написане.
Ось що містер Гобс прочитав у Діковому листі:
Дорогий друже твого листа я дістав і містир Гобс такош нам обом шкода шо в тебе такі тара-пати, ми про тебе якрас ту балакаєм слухай ти там ся тримай і не давай нікому тебе обібрати, бо довкола повно всяких дурисвітів тільки ся загаєш як тебе і обчистят. Але я хтів тобі сказати шо я нітрохи ни забув шо ти для мене зробив тому як не буде інакшого виходу
