Поліанна - Елінор Портер
— Тітонько Полі, тітонько Полі, то це ви та жінка, що її руки й серця він прагнув стільки років? Це ви… я знаю, це ви! Так ось чому він сказав мені сьогодні, що я зробила найрадіснішу справу в своєму житті. Яка я рада! Ой, тітонько Полі, я ж не знала, але я така рада… навіть попри свої хворі ноги.
Міс Полі проковтнула клубок у горлі.
— Можливо, незабаром, люба… — але тітка Полі не закінчила. Вона не наважилася сказати про ту велику надію, яку заронив сьогодні в її серці лікар Чилтон. Але й того, що вона сказала, було досить для Поліанни:
— Наступного тижня на тебе чекає подорож. На зручному гарному ліжечку тебе повезуть автомобілем та екіпажем до відомого лікаря, який живе за багато миль у великому будинку, спорудженому спеціально для таких же хворих, як ти. Він добрий друг лікаря Чилтона, і ми побачимо, чи він зможе тобі допомогти.
ЛИСТ ВІД ПОЛІАННИ
Любі тітонько Полі і дядечку Том!
Я можу-можу-можу ходити! Сьогодні я сама пройшла від ліжка до вікна! А це шість кроків! Боже, як це чудово — знову стати на ноги!
Усі лікарі стояли довкола і всміхалися, а сестри поруч плакали… Пані з сусідньої палати, яка пішла минулого тижня, теж заглядала в двері. І ще одну пані запросили: вона має стати на ноги за місяць. Вона лежала на ліжку моєї медсестри і плескала в долоні. Навіть Чорна Тіллі, що миє підлогу, зазирала з ґанку і тільки шепотіла «крихітко моя», бо більше не могла сказати через сльози.
Не знаю, чому вони всі плакали. Мені кортіло співати, кричати, верещати! О-о-о! Подумайте тільки: я можу ходити! Ходити! Ходити! Дарма що на це пішло майже десять місяців, але я не пропустила вашого весілля. Ой, тітонько Полі, яка ви молодець, що приїхали до мене і взяли шлюб біля мого ліжка. Ви завжди дбаєте про найрадісніші речі.
Кажуть, що невдовзі я поїду додому. Шкода, що я не можу дійти туди пішки. Їй-їй! Більш ніколи не буду їздити. Найпрекрасніше у світі — просто ходити. Ой, я така рада! Я радію всьому. А найбільше — тому, що деякий час я не могла ходити Інакше б я ніколи не дізналася, яке це щастя — мати здорові ноги. Завтра я пройду вісім кроків.
Поцілуйте усіх за мене.
Поліанна.
ПОГРАЙМОСЯ У РАДІСТЬ!
(Післямова)
Любі читачі, ось ви й перегорнули останню сторінку історії про Поліанну та її друзів. Як бачите, все закінчилося просто чудово: тітонька Полі нарешті знайшла своє щастя з лікарем Чилтоном; Джон Пендлтон, і Джиммі Бін, і місіс Сноу, і місіс Бентон, і багато інших також усвідомили, що бути щасливим — це зовсім не складно. А інакше й бути не могло у книжці, що сама випромінює радість.
Її авторка, американська письменниця Елеонор Портер, народилася 1868 року в США, штат Нью-Гемпшир, у родині перших переселенців до Америки — тих, про кого там з повагою кажуть: «О, вони прибули на «Мейфлауері»! З дитинства Елеонор захоплювалася музикою, співала в церковному і світському хорах; їй пророкували славу великої артистки. Але після одруження вона переїхала до Нью-Йорка й захопилася письменством. У 90-х роках XIX століття на сторінках американських журналів з’являються перші її оповідання, а в 1907 році побачив світ перший роман. Загалом з-під пера Портер вийшло чотири томи коротких оповідань і чотирнадцять романів. Але знаменитою вона стала саме завдяки «Поліанні».
Історію «неординарної дитини» пані Портер писала в саду, що ріс просто на даху її будинку в Нью-Йорку. Можливо, він був схожий на плаский дах солярію, куди потрапляє Поліанна невдовзі після свого приїзду до садиби Гаррінґгонів, і звідти так само було цікаво споглядати зорі й слухати, як відлунює бляха під ногами. Принаймні сама письменниця визнавала, що кращого кабінету для себе вона й уявити не могла.
Роман «Поліанна» побачив світ 1913 року й відразу став шалено популярним. Мільйонні тиражі це могли задовольнити всіх, хто прагнув мати в своїй бібліотеці книжку про дивовижну дівчинку. По всій Америці створювалися «Клуби Поліанни», члени яких змагалися між собою у вмінні гратися у радість. Відома американська актриса, зірка німого кіно Мері Пікфорд, за право екранізувати роман заплатила його авторці астрономічну на той час суму. Пізніше ще один фільм за мотивами цього твору було знято на студії Волта Діснея з Хейлі Мілз у головній ролі.
Безпосередність і щирість Поліанни так захопили читачів, що на адресу Елеонор Портер посипався шквал листів із проханням, а то й вимогами розповісти, що ж трапилося з дівчинкою далі. Тож уже 1915 року письменниця видала друком наступний роман — «Юність Поліанни», де розповіла про нові пригоди своєї героїні, яка подорослішала, але залишилася такою ж доброю і чуйною. На жаль, більше про неї Портер написати не встигла: у 1920 році вона пішла з життя. Наступного дня по її смерті найпопулярніша у США газета «Нью-Йорк Таймс» опублікувала некролог під коротким, але вагомим заголовком: «Померла авторка «Поліанни».
І все ж читачі не бажали прощатися зі своєю улюбленицею. За деякий час чотири письменниці написали продовження оповіді про неї. Так з’явилася ціла серія книжок під спільною назвою «Радісні книги Поліанни».
Відтоді минуло майже сто років, проте й досі пригоди незвичайної дівчинки захоплюють читачів, учать їх любити життя і дарувати радість один одному. Роман перекладено багатьма мовами світу (а ви тримаєте в руках перше видання українською), знято фільми, в театрах ідуть вистави, а в Росії навіть створена «Партія Радості».
Дехто може звинуватити авторку та її героїню в тому, що вони уникають проблем, намагаються не помічати трагедій людського життя. Але це зовсім не так. Свого часу Елеонор Портер зазначала: «Я ніколи не вважала, що треба заперечувати існування труднощів, страждань і зла. Просто, на мою думку, набагато краще сприймати невідоме бадьоро й радісно». Так чинила вона сама, і ця дружня порада, звернена до кожного з нас, лунає з вуст ЇЇ милої, мудрої і безмежно близької нам героїні.
До речі, у сучасній англійській мові слово «поліанна» вживається дуже широко, й означає воно щиру і веселу людину, невиправного оптиміста (чомусь дорослі вважають, — що оптимізм обов’язково треба виправляти). То як, юні читачі, може, повчимося гратися у радість? Це так цікаво і до того ж дуже просто; варто
