Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі - Льюїс Керролл
Біла К. та Чорна К., а третя — я сама».
Приспів підхопили сотні голосів:
Налий же скоріше у чару чого хоч,
Бери і призволяйся, до чого хто охоч;
Кинь кішку у каву, а мишу кинь у чай,
Тричі по тридцять Алісу привітай!
Незграйний хор голосів вибухнув вітальним лементом, і Аліса подумала:
«Три рази по тридцять — дев'яносто. Цікаво, чи хтось це рахує?»
За хвилину знову залягла тиша, і той самий верескучий голос заспівав нового куплета:
«Мої ви задзеркальці, — Аліса каже їм, —
Це честь для вас велика — яз вами п 'ю і їм;
Аж три вас королеви частують недарма,
Біла К. та Чорна К., а третя — я сама».
І знову гримнув той самий хор:
Налий же у чару меляси та смоли,
Щоб гості грали в кості і весело пили!
Змішай пивце із вовною, вино з піском змішай,
Сім разів по сімдесят Алісу привітай!
— Сім разів по сімдесят! — розпачливо повторила Аліса. — О, цього мені не порахувати! Треба швидше заходити…
Вона увійшла, і з її появою запала мертвецька тиша! Ступаючи просторою залою, Аліса обвела нервовим поглядом стіл і примітила з півсотні гостей, різних-прерізних — і звірів, і птахів, і навіть квіток.
— Як добре, що вони посходилися, не чекаючи на запросини, — подумала вона. — Спробуй угадай, кого запрошувати, а кого ні!
На чолі стола стояло троє крісел: в одному сиділа Чорна Королева, а в другому — Біла; третє, середнє, було порожнім, тож Аліса сіла на нього. Вона була знічена тишею і всією душею бажала, щоб хтось озвався. Озвалася Чорна Королева.
— Ти проґавила суп і рибу, — сказала вона. — Кладіть ногу сюди!
І двоє челядників поставили перед Алісою бараняче стегно. Проте Аліса дивилася на нього без особливої радості: досі їй ще ніколи не випадало краяти м'ясо.
— Ти що, соромишся? — спитала Чорна Королева. — Тоді я вас познайомлю. Прошу, Алісо, це — Бараняче Стегно. Бараняче Стегно, це — Аліса.
Бараняче стегно підвелося на тарелі й віддало Алісі легкий уклін. Аліса також йому уклонилася, так і не збагнувши, лякатись їй, чи сміятися.
— Можна, я вріжу вам по шматочку? — беручи ножа та виделку, запитала вона Королев.
— Певно, що не можна! — навідліг відмовилася Чорна Королева. — Що за етикет — іти з ножем на того, з ким тебе щойно познайомлено! Заберіть стегно!
Стегно забрали і натомість принесли великого сливового пудинга.
— З пудингом, будь ласка, мене не знайомте, — поквапилася сказати Аліса, — бо ми так ніколи й не пообідаємо! Дати вам по шматочку?
Але Чорна Королева тільки похмуро глянула і промовила:
— Пудинг — Аліса. Алісо — Пудинг. Заберіть Пудинга!
Пудинг щез зі столу так хутко, що Аліса не встигла навіть відповісти на його уклін.
— Але чому це накази має віддавати лише Чорна Королева, — подумала Аліса і задля спроби гукнула:
— Лакею! Верніть пудинга!
І Пудинг неначе вродився на столі. Він здавався таким пишним, що вона знову трохи зніяковіла — як і з баранячою ногою. Проте вона швидко оговталася, відкраяла шматок і простягла його Чорній Королеві.
— Яке зухвальство! — вигукнув Пудинг. — Цікаво, якої б ти заспівала, якби я відкраяв шматочок від тебе? От почвара!
Голос у нього був якийсь густо-масний. Аліса не могла вимовити й слова: вона тільки оніміло сиділа і не зводила з нього очей.
— Скажи йому що-небудь! — мовила Чорна Королева. — Це смішно — лишати останнє слово за пудингом!
— Знаєте, сьогодні мені прочитано море віршів… — почала Аліса з певним неспокоєм пересвідчившись, що досить їй розтулити рота, як умить западає могильна тиша й очі всіх гостей прикипають до неї.
— І ось що дуже дивно, — провадила вона далі, — у всіх віршах згадується риба. Може, ви поясните, чому тут усі так люблять риб?
Чорна Королева відповіла їй трохи не до речі.
— Що стосується риб, — повільно і врочисто мовила вона просто Алісі у вухо, — то її Біла Величність знає чудову загадку — від початку до кінця віршовану й від початку до кінця про рибу. Хочеш послухати?
— Ох, її Чорна Величність така люб'язна! — голубкою затуркотіла Біла Королева у друге Алісине вухо. — Ця загадка — просто втіха для душі! Прочитати?
— Прошу, — шанобливо відказала Аліса.
Біла Королева щасливо засміялася й погладила Алісу по щоці. А тоді почала:
«Спершу рибку потрібно зловить».
Це не важко, це може зробити й дитина.
«Потім рибку потрібно купить».
Це не важко, як є в гаманці копійчина.
«А тепер мені рибку зваріть!»
Це не важко, це можна упорать на місці.
«Та ще в миску її покладіть!»
Це не важко, бо рибка давно уже в мисці.
«А тепер на вечерю несіть!»
Це не важко, вона не важка анітрішки!
«А тепер з миски кришку зніміть!»
Ох, це важко, — не здужаю зняти я кришки.
Так закрилася, що й не відкрить!
Чи то рибка під нею така клейкувата?
Тож подумай, що легше зробить:
До рибини добратись чи загадку цю розгадати?
— Спершу подумай, а тоді розгадуй, — сказала Чорна Королева. — А ми тим часом вип'ємо за твоє здоров'я!
— Здоров'я королеви Аліси! — зарепетувала вона, і всі гості кинулися пити за Алісине здоров'я.
Дуже дивним було те пиття: дехто перевернув келиха собі на голову і злизував те, що стікало йому по обличчю… дехто перекинув карафку й ловив у рот цівки вина, що збігало зі столу… а троє гостей (дуже схожих на кенгуру) залізли ногами в таріль із печеною бараниною і жадібно хлебтали підливу.
«Достоту як свині в кориті!» — подумала Аліса.
— Ти повинна виголосити коротку подячну промову, — сказала Алісі Чорна Королева, насупивши брови.
Аліса слухняно підвелася, тамуючи зніяковіння.
— Ми тебе підтримаємо, — шепнула Біла Королева.
— Дуже дякую, — прошепотіла Аліса у відповідь, — але я обійдуся й сама.
— Це буде зовсім не те! — рішуче заперечила Чорна Королева, й Алісі довелося скоритися.
(«Але ж і стиснули вони мене! — розповідала вона опісля сестрі, описуючи перебіг цього бенкету. — Ще трохи — і з мене був би млинець!»)
Вона й справді насилу встояла під час цієї промови: Королеви так щиро її підтримували, кожна зі свого боку, що ледве не
