Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі - Льюїс Керролл

«Краще б вони не опускалися до таких допитів», — подумала Аліса.

— Нумо, без сварок, — занепокоєно озвалася Біла Королева. — 3 чого береться блискавка?

— З грому, — твердо відповіла Аліса, цілком певна, що це вона вже знає. — Ой, ні, ні! — спохопилася вона. — Навпаки!

— Поправки до уваги не беруться! — сказала Чорна Королева. — Слово не горобець… Сама винна!

— Пригадується, — сказала Біла Королева, похнюпившись і нервово сплітаючи пальці, — на тому тижні у п'ятницю в нас була шалена громовиця! Тобто я хотіла сказати, у п'ятниці!

— А у нас, — сторопіло промовила Аліса, — більше як одної п'ятниці на тиждень не буває!

— Яке убозтво, — сказала Чорна Королева. — А от у нас буває і шість, і сім п'ятниць на тиждень, а взимку навіть по п'ять ночей поспіль буває — так тепліше!

— Виходить, п'ять ночей поспіль тепліші за одну? — зважилася на питання Аліса.

— Певна річ! Уп'ятеро.

— Але з таким самим успіхом вони можуть бути і вп'ятеро холодніші

— Так і є! — скрикнула Чорна Королева. — Уп'ятеро тепліші і так само уп'ятеро холодніші… Точнісінько так само, як я уп'ятеро багатша і вп'ятеро мудріша за тебе!

Аліса зітхнула і здалася.

«Це більше скидається на загадку без відгадки!» — подумала вона.

— Шалам-Балам теж бачив ту громовицю, — стиха, ніби про себе, провадила Біла Королева. — Він саме прийшов до нас під двері зі штопором у руці…

— А що він там загубив? — поцікавилася Чорна Королева.

— Сказав, що хоче зайти, — промовила Біла Королева, — бо шукає гіпопотама. На лихо, саме того ранку такого звіра в нас не було.

— А коли такий звір у вас буває? — вражено спитала Аліса.

— На Миколи — і ніколи, — відповіла Королева.

— Я знаю, чого він приходив, — сказала Аліса. — Він хотів покарати рибок, бо…

Та Королева знов її перебила:

— Ох, що то була за громовиця! Тобі б і на розум такого не спало! («Щоб спало щось на розум, треба його мати! — зауважила Чорна Королева»), Частину даху зірвало і всередину набилося стільки грому! Як почав той грім розкочуватися по кімнаті, гуркати по столах, бряжчати мисниками — я так перелякалася, що навіть забула власне ім'я!

«І чого б ото в таку хвилину я стала пригадувати своє ім'я!» — подумала Аліса, але вголос не промовила, щоб, бува, не образити горопашної Королеви.

— Твоя Величність повинна їй простити, — раптом сказала до Аліси Чорна Королева, погладжуючи руку Білої. — У неї добре серце, тільки язик загалом трохи дурнуватий.

Біла Королева сором'язливо глянула на Алісу, і та відчула, що негайно мусить сказати їй щось приємне, та ба! — голова її в цю мить була порожня.

— Виховання в неї не найкраще, — не вгавала Чорна Королева, — зате вдача на диво лагідна! Ось погладь її по голові — побачиш, як їй буде приємно.

Проте на такий жест Аліса не зважилася.

— Трішечки ласки… та ще волосся їй накрутити на папільйотки… і ти її не впізнаєш!..

Біла Королева глибоко зітхнула і схилила голову Алісі на плече.

— Мене так хилить на сон! — простогнала вона.

— Стомилася, бідолашка! — пояснила Чорна Королева. — Погладь її по голові… Позич їй свого нічного ковпака… заспівай колискову…

— Ковпака при собі не маю, — сказала Аліса, пробуючи виконати першу настанову, — та й колискової жодної не знаю.

— Доведеться мені самій її заколисувати, — зітхнула Чорна Королева і заспівала:

А-а-а, сонулі, в Алісиній люлі,

Поки до обіду — може б, ви заснули.

А після обіду підемо на гулі,

Спіте, Королеви, в Алісиній люлі…

— Запам'ятала слова? — спитала вона, схиляючи голову на друге Алісине плече. — Тепер заколисуй мене. У мене теж злипаються повіки.

За хвилину обидві Королеви вже міцно спали, похропуючи.

— Що ж мені робити? — вигукнула Аліса, розпачливо роззираючись довкола. Дві круглі голови, мов дві важкі великі кулі, по черзі з плечей скотилися їй на коліна.

— Де це бачено, щоб хтось колись піклувався про двох сонних Королев водночас! О ні! Такого не знає вся історія Англії! Певно, що не знає, адже в Англії ніколи не було двох Королев нараз!

— Гей, прокидайтеся! Ви ж не пухові! — нетерпляче приказувала Аліса, але відповіддю їй було тільки розмірене хропіння.

З кожною хвилиною воно виразнішало, чистішало й дедалі більше скидалося на мелодію, — ось уже можна було розібрати й слова. Аліса так заслухалась, що й незчулася, коли дві вінценосні голови щезли з її колін.

Вона стояла перед дверима з аркою, над якою пишався великий напис: «КОРОЛЕВА АЛІСА». Обабіч дверей звисали ручні дзвінки: один з позначкою «Для гостей», другий — «Для челяді».

— Ось нехай скінчиться пісня, — подумала Аліса, — і я подзвоню в… В котрий же дзвінок мені дзвонити? — розгублено спитала вона, бо позначки геть збили її з пантелику.

— Я не гостя, але й не челядниця… Тут явно бракує ще одного дзвінка — «Для Королеви»…

Коли це двері трохи прочинилися і з них ви; ткнулася голова якоїсь дзьобатої істоти.

— Вхід заборонено до післязавтрашнього тижня! — оголосила вона і грюкнула дверима.

Хоч скільки Аліса стукала і дзвонила — все було марно. Нарешті старезний Жабун, що сидів під деревом, звівся на ноги і спроквола пошкандибав до Аліси. На ньому було ядучо-жовте вбрання і здоровенні черевики.

— Ну, в чому річ? — безголосо прохрипів Жабун.

Аліса круто розвернулася, ладна прискіпатися до кого завгодно.

— Це ви відповідаєте за двері? — запитала вона сердито.

— За які двері? — ледь видушив із себе Жабун.

Аліса мало не тупнула ногою від обурення.

— Як то за які? За оці!

Жабун із хвилину постояв, тупо витріщившись на двері, тоді підійшов, потер їх пальцем, мовби перевіряв, чи не лущиться фарба, і знову втупився в Алісу.

— Відповідаю за двері? — прохрипів він так кволо, що Аліса ледь почула. — А ти їх про щось запитувала?

— Я вас не розумію, — сказала вона.

— Я говорю по-нашому чи по-якому? — хрипнув Жабун. — Чи, може, тобі позакладало? Про що ти в них запитувала?

— Ні про що я в них не запитувала! — нетерпляче відказала Аліса. — Я в них гримала!

— Даремно ти це робиш… даремно! — прохрипів Жабун. — Це ж як діє їм на нерви!..

Він підійшов ближче і щосили копнув у двері своїм величезним черевиком.

— Дай спокій їм, — засапано прохрипів він, дибаючи назад до свого дерева, — і вони дадуть спокій тобі!

У цю мить двері розчахнулися навстіж, і зсередини долетів чийсь верескучий спів:

Аліса задзеркальцям сказала: «Я сиджу

На троні у короні, ще й скіпетра держу.

Аж три тут королеви царюють над