Шепіт на вітрі - Алан Маршалл
Джарра нахилився. Його могутнє тіло нависло над Пітером величезною хмарою і заслало нічне небо. Хлопець вийшов на відкрите місце, і велетень обережно взяв його пальцями. Пітер відчув, що піднімається вгору, і раптом помітив, що сидить на долоні велетня прямо перед його обличчям. Джарра розкрив рота, і Пітер побачив його здоровенний язик, що тріпотів, мов крила дракона в печері. Хлопець злякався, йому дуже захотілося бути зараз на землі поруч з Лованою. Велетень привітно звернувся до Пітера:
— Відтоді, як ти дав мені пелюстку, я став найщасливішим велетнем у світі. Після нашої зустрічі я допоміг вже багатьом людям.
— У тебе добре серце, але ти був вихований лихим і жорстоким. Пелюстка зробила тебе самим собою. Горбань Мик попросив, щоб ти прибув сюди, бо я вірив, що допоможеш мені.
— Що я повинен зробити?
Відьма, яка зависла на мітлі над Пітером, втрутилася у розмову.
— Пітере, можна, я розповім йому всю історію? Я теж хочу допомогти тобі.
— Коли ви оце говорили зі мною, то не справили на мене враження особи, яка хоче комусь допомогти, — пробурмотів велетень.
— Іноді на мене щось находить і я знову стаю злою відьмою, — зітхнула вона. — Забудь те, що я тобі наговорила. Так от, в ті часи, коли я була злою відьмою, я вкрала у Ловани корону і вкинула її в озеро. Я зачарувала принцесу. Без цієї корони вона не зможе вийти заміж. Отже, як бачиш, вона не зможе одружитися з Пітером, поки ми не дістанемо корону з дна озера, а воно глибоке. Пітер хоче, щоб я показала вам точне місце, куди кинула корону, а ви зайшли у воду, та й відшукали її на дні озера.
— Завиграшки! — сказав велетень. — Коли починати?
— Насамперед опустіть мене на землю, — попросив Пітер.
Йому зовсім не хотілося потрапити на середину озера, сидячи на долоні велетня, особливо коли ця рука зануриться у воду, щоб дістати корону.
Джарра нахилився й опустив Пітера на землю. Величезні пальці тримали хлопця як у клітці, поки він нарешті торкнувся ногами землі. Лише тоді пальці розтулилися й звільнили Пітера.
— Я дістану корону для Ловани, — мовив велетень. Він випростався і розправив плечі. Його голова опинилася над лісом. Тут угорі на нього чекала відьма, аби дати свої вказівки.
— Бачиш, он в центрі озера зграя качок на срібній поверхні? — запитала вона.
— Бачу, — мовив велетень.
— Там і лежить корона, — сказала відьма. — Якраз під ними. Добре запам’ятай це місце, бо коли підійдеш ближче до качок, вони злетять у небо. Обмацай добряче дно, корона має бути на мулі.
— Яка глибина озера в цьому місці? — запитав Джарра.
— Вода ледве сягатиме тобі до пояса, але боюсь, що ти загрузнеш у мулі. Може, візьмеш стовбур дерева, щоб спиратися на нього?
— Ні, мені не потрібна палиця.
Велетень зробив широкий крок уперед, і його величезний черевик хлюпнув у воді. Джарра просувався по озеру, поки вода сягнула йому до пояса. Зграя качок знялася в повітря, перелякано крякчучи.
На мить велетень застиг. Його силует викарбувався на тлі зоряного неба, залитого місячним світлом. Потім нахилився і занурив руку у воду, та дна не дістав. Він набрав у груди повітря, занурився з головою і щез із виду. За хвилину велетень випірнув на поверхню, хапнув ротом повітря і розсіяв бризки води по всьому озеру.
Пітер і Лована навіть подумали, що пішов дощ. Сіра Шкурка кинула їм ковдру, яку витягла зі своєї сумки, і вони загорнулися в неї.
— Ого! — вигукнула Сіра Шкурка, стежачи за велетнем. — Це наш друг Джарра пирхає. Він знову пішов під воду.
Цього разу велетень перебував під водою біля двох хвилин і, коли нарешті вискочив на поверхню, видихнув повітря з такою силою, що дерева на березі затріпотіли так, неначе над лісом пронісся ураган.
Велетень просувався вглиб, обмацував дно рукою і нарешті знайшов корону. Він випростався й підняв її над собою. Корона виблискувала в його руці, як сузір’я. Джарра вийшов на берег і вручив її Ловані. Принцеса так розхвилювалася, що корона вислизнула в неї з рук і їй ніяк не вдавалося надіти її на голову. Пітер допоміг принцесі і відступив на кілька кроків, щоб помилуватися нею.
Корона випромінювала сяйво, яке освітлювало все навколо. Внутрішнє світло осявало миле личко Ловани. Дерева застигли в мовчанні, все завмерло, щоб зайвим рухом не розвіяти її чарівності.
У медальйоні, що висів на шиї прекрасної принцеси, зберігалася чарівна пелюстка, яка сповнила її гідністю й шляхетністю. Оце вже була справжня, доросла принцеса Лована.
У сяйві корони Пітер теж змінився. Він повищав на два дюйми, його плечі поширшали. Тепер це був стрункий і сильний принц.
— Лована і я дякуємо вам. Незабаром ми зможемо відвідати вас. Я хочу показати Ловані вашу кухню, — звернувся він до велетня, дивлячись угору.
— Завжди радий бачити вас у своєму замку. Тільки виберіть день, коли на кухні гарна погода. Зараз я маю попрощатися з вами. Мені до світанку треба пройти досить довгий шлях.
Він рушив, і ще довго з лісу долинали звуки його руйнівних кроків, які затихли, коли велетень переступив через перше пасмо гір.
Відьма теж поривалася піти. На неї чекала робота — треба було підмітати аж до ранку.
— Пітере, коли ваше весілля? — запитала вона.
— Післязавтра, — відповів Пітер. — Ви прийдете?
— Так, неодмінно. Але ось що я хочу знати: чи домовилися ви вже з фотографом? Я б хотіла бути вашим офіційним фотографом, якщо ви не проти. В мене найкраща в світі колекція фотокамер. Деякі з них пристосовані лише для зйомок зірок або чогось подібного, але я можу полетіти на Місяць і зробити довгофокусний знімок
